Мы в соцсетях
витратили творчі працівники Маломихайлівського будинку культури, готуючи привітання для земляків до свята Івана Купала.

Але про це не жалкують аж ніяк, адже їхньої втоми і змученості не бачив ніхто, а от відзнятий матеріал – чимало тисяч шанувальників мистецтва і просто користувачів інтернету.


Чотири дні заради... трьох хвилин ефіру


Може, про це й не писала б, однак сталося так, що навідалась у колектив якраз у напружені передсвяткові дні та й... погодилась на запрошення прожити хоч один день життям “клубників”, тобто випробувати їхню професію на собі. Не один – два дні з ними відтрудилася.



Просто сказати, що це було цікаво, – мало. Та ще й умови карантину диктують свої правила. Забігаючи наперед, повідомлю, що під час зйомок в одній із локацій випадкові глядачі дивувалися, дякували, аплодували й запитували, коли і де проводитиметься саме свято. Довелося пояснювати, що свята не буде:

– Якби ж воно було – ми б не мучилися отак під палючим сонцем, а підготували б концертну програму, виступили б увечері, як зазвичай, на літньому майданчику та й заспокоїлися б, створивши вам гарний настрій.



А сонце справді смалило в ті дні так, що гаджети не витримували. Тільки стануть сільські артисти (молодий директор БК Володимир Олійник з Любов’ю Ткаченко, Людмилою Сергієнко й Тетяною Васильченко) на запис, включивши “старт”, – музика лунає, а на екрані висвічується... “перегрів”. Я-то і фото робила, і “на стрьомі” стояла біля штатива, тож усе те бачила й сигналізувала про черговий аврал. Кілька разів довелося охолоджувати знімальну апаратуру, аби не вибухнула проти сонця.





Але ж... Аби виставити отой інформаційно-привітально-музичний кліп на 3 хвилини 11 секунд, довелося витратити аж цілих чотири робочі дні! Це не враховуючи попереднього перегляду, прослуховування, підбору тематичних пісень, вивчення тексту і репетицій, на які теж пішов певний час.

У перший день підбирали й допрацьовували фонограму “мінус” (музику), записували для фонограми “плюс” голос кожного соліста окремо, а потім голоси об’єднували й записували разом. Другого дня вели відеозйомку з тією ж піснею на природі – в чотирьох локаціях.



Третього дня знімали епізоди плетення віночків та пускання їх на воду. Я, до речі, допомогла зробити заготовки вінків аж для чотирьох дівчат. А весь четвертий день керівник танцювального гуртка Тетяна Васильченко монтувала “кіно” сама.



Стільки нервів, поту (в прямому розумінні), сили витрачено! Але настрій був чудовим. Відчуття задоволення від зробленого давало привід для посмішок, жартів і... наступних планів для дій.

Я ще раз переконалася, що кожна професія в будь-якій галузі цікава й гідна шанування. А кілька перших, власноруч підготовлених Маломихайлівськими артистами кліпів для онлайн-спілкування з глядачами, довели, що “клубники” готові й уміють працювати в будь-яких, у тому числі й екстремальних умовах. Тому не соромлячись пишаюся своїми земляками.
Публiкацiя:  Леся Бабкіна
Автор:
Людмила ФЕДОРЕНКО.
Коментарі: