Мы в соцсетях

ВОЛОНТЕРСЬКИЙ РУХ. Знову побували на передовій

Поделиться в Фейсбуке Рассказать Вконтакте Написать в Твиттер
  • 21-09-2020, 12:44
Група волонтерів із Покровщини, яку координує Валентина Процан і яка опікується кількома підрозділами ЗСУ на передовій, відвідала бійців 35-ї окремої бригади морської піхоти в м. Торецьк.


ВОЛОНТЕРСЬКИЙ РУХ. Знову побували на передовій


Коронавірус поплутав чимало планів і змістив чимало подій у часі. А для покровських волонтерів кожна поїздка на фронт – подія, сповнена передчуттів, переживань, вдячності й любові. Але, як завжди, діяли швидко й оперативно. За два дні встигли “кинути клич” і звезти допомогу до місця збору. І знаєте, люди самі настільки, видно, вже зачекалися цього сигналу, що показали значно більшу активність, у результаті якої продукти для бійців у один бус не помістилися – довелося вантажити у дві машини.







В процесі підготовки до поїздки довелося чути різні думки, в тому числі й такі: “І нащо ви колотитесь і людей баламутите? У них там є що їсти, їх держава годує і зарплати платить”. Але я вже неодноразово куштувала ті солдатські обіди й на самому “нулі”, й біля нього, бачила і не свіжу ковбасу, і супи практично з нічого, і впольованих диких кабанів для урізноманітнення меню...

Військові кухарі, звісно, стараються, готують смачно, бо ж – для захисників, які щодня ризикують власним життям заради збереження українських територій. А те, що воїни харчуються відповідно до встановлених держстандартів, не завжди означає, що то добре: день, два, три, а тоді одне й те саме просто набридає. Тому привезені волонтерами смаколики завжди сприймаються з величезною вдячністю.



Так було й цього разу. Нас (Юрія Вакуленка, Сергія Савченка, Віталія Лазаря, Валентину Процан і мене) зустріли задовго до в’їзду в Торецьк і супроводжували до самого розташування 35-ки. А потім активно і радісно, під керівництвом замполіта Сергія Шмиглі вивантажували доставлене нами, щоб згодом, розсортувавши, поділити його й роздати воїнам, які перебувають безпосередньо на позиціях. Бо нас туди не пустили після того, що сталося (про це скажу пізніше).



А ділити було що й пригощатися було чим. Традиційно до збору допомоги долучилися Коломійцівська і Катеринівська школи, Маломихайлівський і Братський НВК, Покровський ліцей, і, що примітно, особливо активізувалися не тільки діти, а й батьки учнів та працівники навчальних закладів. Як велику цінність, бійці переносили й клали окремо дитячі малюнки, листи, обереги, поробки, сюрпризи. Все приказували: “Оце для нас важливіше і сильніше усякої зброї – знати, за що і за кого воюємо, знати, що нас чекають і підтримують. Передайте дітям, що їхні роботи – то заспокоєння для серця і стимул для подальшої служби”.

Також традиційно директор ТОВ “Агрофірма “Славутич” Роман Браціло передав для бійців передової м’ясо і сало, а колектив пекарні під керівництвом Миколи Лапка за дорученням директора ТОВ “Україна” Олега Пучки – сотню різноманітної здоби та десяток хлібин найоригінальнішого сорту “Фуршетний”, що так сподобався воїнам під час попередніх відвідин (дивувалися й не вірили, що це у звичайному селі випікають такий хліб).

Тамара Григоренко виділила олії та цукру, Світлана Білик – борошна, Богдан Вакуленко – 200 кг кавунів. Оксана Пазій (Романки), Ірина Савченко (Покровське), Людмила Кулага (Данилівка), Ірина Філь (Маломихайлівка), Покровська селищна рада, жінки з Олександрівки наготували стільки випічки, що її разом із випічкою ТОВ “Україна” та закупленими 200 пампушок і 300 пиріжків від ТД “Україна” вийшло понад 1,5 тис. одиниць. У ТД “Україна” волонтери закупили також 200 котлет.

Солодощі цілими коробками передали також жіночки з Олександрівки, педагоги з Братського, працівники “Покровського краю”. Ці ж колективи поклали на гостинці й по кілька баночок консервації.









А скільки було свіжих овочів! Олександр Позик надав по кілька мішків картоплі, огірків і капусти, Іван Будько виділив зі свого врожаю огірки, помідори, цибулю, ще й мішок огірків заквасив на малосольні. Огірки привезли й Геннадій Бараннік, Володимир Бондаренко, Вячеслав Терещенко, Лариса Близнюк. Жінки з Олександрівки додали сухофрукти, виноград, смалець, часник, цибулю... Та взагалі люди нанесли чимало всякого варення, овочевої “закрутки”, помідорів, яблук. Додайте до них крупи й безліч інших “дрібниць”, навіть сірники.



Звісно, частину овочів та готових продуктів волонтери закупили на благодійні внески – фінансову допомогу надали фермери Юрій Найдьон і Богдан Вакуленко, підприємці Михайло Дрогобецький (він же й звозив усі “передачі”) і Володимир Гуріненко, той же Володимир Бондаренко, настоятель Свято-Покровського храму Андрій Тищук та інші небайдужі громадяни.

Однак, на полегшене зітхання волонтерів після вивантаження продуктів: “Вистачить смакувати на кілька тижнів”, бійці відповіли, посміхаючись: “А може, й на кілька днів. Нас же багато!”.

Покровські волонтери їдуть із допомогою завжди туди, де найважче і найнебезпечніше – на “нулівку”. Цього разу вибрали знову підрозділи 35-ї ОБрМП через те, що саме вони розташовані на ділянці найчастіших провокацій зі сторони російських військових та бойовиків ДНР, і через те, що саме там нещодавно постраждали два військових від пожежі, спричиненої трасувальними кулями з ворожої сторони під час так званого режиму тиші (один з бійців, на жаль, помер від опіків).





А ще там – зовсім поруч не лише окупована Горлівка, а й селище Шуми, в районі якого недавно Мінська контактна група вирішила впустити ворога для... інспекції українських позицій. Інформаційна буря (в нашому суспільстві) та обурені бійці морської піхоти (безпосередньо на позиціях) не допустили цього. Уявляєте, російський генерал мав з’явитися в українських окопах і причому не в одному місці?! Ця подія, фактично зрада на державному рівні, стала одним із найбільших військово-політичних скандалів.

Тож хто має підтримувати українських воїнів, якщо не ми, з тилу? Слова – одне, а практична, хай і невелика допомога – зовсім інше. Тому волонтери-покровчани залишаються такими ж активними, як і в попередні роки цієї новітньої гібридної війни, тримають руку на пульсі подій на фронті й підтримують зв’язок з іншими волонтерськими групами України, яких, до речі, значно поменшало.
Публiкацiя:  Леся Бабкіна
Автор:
Людмила ФЕДОРЕНКО.
Коментарі: