Мы в соцсетях
У листопаді директор Інклюзивно-ресурсного центру виконкому Покровської селищної ради Надія Весніна у складі делегації педагогів з України побувала з освітнім візитом у Нідерландах. Що цікавого українці дізналися за кордоном – наша розмова з Надією Володимирівною.


– Подорожі, а особливо, в інші держави, спілкування, обмін досвідом – це так класно! Як вам вдалося потрапити до Нідерландів? Що це була за поїздка?

– У 2014 році арабський мільярдер Санні Варкі заснував своєрідну “Нобелівську премію” для вчителів – Global Teacher Prize – одну з найбільших у світі. Нагороду в розмірі один мільйон доларів вручають за видатний внесок у професію вчителя.

А вже в 2017 році громадська спілка “Освіторія” після підписання меморандуму з фондом Варкі почала проводити щорічну премію Global Teacher Prize Ukrainе.

Тож улітку цього року я вирішила спробувати свої сили, подала заявку на участь у цьому конкурсі, надіслала власні напрацювання та педагогічний досвід.

На початку жовтня в Національній опері України в Києві відбулося урочисте оголошення підсумків конкурсу Global Teacher Prize Ukraine-2019. На жаль, переможцем я не стала, однак потрапила до номінації, якою ведуча телеканалу 1+1, куратор премії Наталія Мосейчук третій рік поспіль нагороджує педагогів. Вибирають серед тих учителів, які більше ніж просто вчать дітей, вони виховують, простягають руку допомоги тим учням, які перебувають у лікарнях або мають особливі освітні потреби.

Крім грошових винагород, серед таких собі заохочувальних призів була й освітня поїздка до Нідерландів за підтримки Благодійного фонду "1+1" та фонду Максима Степанова. Мені зателефонували, запропонували поїхати. Звичайно, я без вагань погодилася.

До слова, до Нідерландів полетіли також учитель фізики із ТОП-10 найкращих учителів премії Global Teacher Prize Ukraine і дві мої колеги, які працюють з “особливими” дітками.

– У якому форматі проходив візит? Де ви побували? Як вам сама країна?

– Почну з того, що рівень життя в Нідерландах дійсно високий. Це одна з найрозвиненіших держав світу, надзвичайно комфортна для проживання, чиста, доглянута, цікава. Там багато каналів, а більша частина території Нідерландів розташована нижче рівня моря, що впливає на клімат.

Вразили яскраві фарби, зелена трава, яка, за розповідями, буяє весь рік. Хоча я б не сказала, що там набагато тепліше, ніж у нас. Вуличками можна побачити багато велосипедистів – це дуже поширений вид транспорту.

Були й екскурсії... Зокрема Ротердамом, казково-загадковим містом Делфт – першою столицею Нідерландів, відомою на весь світ своїм делфтським фарфором та сиром. Просто дух захоплювало від краси вуличок та архітектурних пам’яток!

І, звичайно, ми побували в тамтешній початковій школі, двох українських школах – у Гаазі та передмісті Амстердама, які працюють у вихідні. Також ми відвідали Міжнародну конференцію “Teaching, Learning and Education” в Роттердамі, яку організував Erasmus University, змогли долучитися до міжнародної спільноти вчителів, почути досвід закордонних колег і дізнатися багато корисного.

Серед доповідачів були науковці, директори шкіл, аспіранти з США, Нідерландів, Туреччини, Філіппін, Тайваню, Індії та Грузії. Словом, це була неймовірна поїздка!

– Розкажіть, детальніше про систему освіти в Нідерландах. Які є особливості, якщо порівнювати з Україною?

– Мабуть, не зовсім доречно їх порівнювати. Упродовж останніх років в Україні тривають постійні реформи в освіті, а в Нідерладах усе стало й досить стабільно. Там існує єдина державна програма навчання для всіх шкіл, яка повністю влаштовує і батьків, і дітей, і вчителів.

До 3-х років малеча ходить до дитячого садочка. Це дошкільна освіта, яка є дуже дорогою. Приміром, один день на тиждень (чотири рази на місяць) в садочку коштує близько 380 євро. З цієї ситуації батьки виходять по-різному: сидять з дітьми по черзі, залучають бабусь, дідусів.

Адже, як такої, оплачуваної відпустки по догляду за дитиною у них немає. Якщо мама до народження дитини десь працювала, то вона має право, здається, до двох років доглядати дитину, місце роботи зберігається. До речі, так само й тато. Отже, дошкільна освіта там – велика розкіш.

Початкові й середні школи в Нідерландах розділено. Освіта є безкоштовною, хоча й існують приватні школи з поглибленим вивченням певних предметів. Початкова освіта триває з чотирьох до дванадцяти років. Що цікаво, коли дитині виповнюється чотири роки, на наступний день після дня народження треба приступити до навчання.

До 12-ти років учням не задають домашніх завдань, не ставлять оцінок, а більшість уроків проходить в ігровій формі. Після закінчення початкової школи треба складати іспит, який визначає здібності учня та подальший фах – технічний або гуманітарний.

Середня освіта має два різновиди: 12-16 років – середня професійна школа, яка готує до вступу в професійно-технічний коледж, 12-18 років – середня школа академічного профілю, що відкриває шлях до вищої освіти. Діти можуть навчатися в гімназіях, коледжах, ліцеях, залежно від своїх успіхів.

Щоб претендувати на здобуття вищої освіти, відповідно треба мати високий рівень навчальних досягнень і знати аж п’ять мов – англійську, німецьку, французьку, латинь та, звісно, рідну голландську. У Нідерландах фахівці з вищою освітою надзвичайно кваліфіковані, розумні й мотивовані навчатися гарними заробітними платами. Що мені сподобалося, так це високий рівень довіри до цих спеціалістів. Людина з вищою освітою має неабиякий авторитет, адже диплом – це не просто папірець. Прикро, що в Україні людина може здобути й три вищих освіти, а хорошим фахівцем так і не стати.



– Ви відвідали нідерландську початкову школу. Як вона облаштована, що цікавого побачили, що дізналися про навчальний процес?

– Там усе облаштовано дуже просто, просторо, без грандіозних ремонтів. Вразили велика кількість дидактичних матеріалів та наочності, розмаїття розвиткового простору з тематичними зонами та іграми, потужне мультимедійне забезпечення. Директор закладу підпорядковується самоврядуванню і є менеджером. У кожній школі діє наглядова рада, куди входять батьки, вчителі й керівництво.

Усі освітні заклади мають офіційно затверджену навчальну програму, згідно з якою створюють навчальний план. Якщо український педагог самостійно складає конспекти уроків, готує презентації, дбає про методичне забезпечення, плакати, то в Нідерландах усім цим учителя забезпечує держава безкоштовно! До речі, батьківська плата в державних школах існує, але досить символічна, здебільшого, її використовують на поїздки та екскурсії.

Робочий графік учителя – 40 годин на тиждень, 25 із яких – робота з учнями. Весь інший час дається для підготовки до уроків, самоосвіти, участі в шкільних командах (по типу наших педагогічних рад).

На час нашого візиту в дітей саме проходило навчання, але нам не дозволили зайти у класи. Там дуже цінують конфіденційність, крім того, ще й потрібно мати дозвіл від батьків. Уроки побудовані так, що кожна дитина може вибирати, чим вона буде займатися. Чи то писати, чи читати, чи виконувати інше завдання, але в межах запропонованої теми, яку вивчає. Тобто вибір дитини там – надзвичайно важливий.

Рівень навчальних досягнень, засвоєння вивченого матеріалу – постійно під контролем і перевіряється у вигляді тестування, за результатами якого учнів можуть віднести до групи з низькими, середніми або високими знаннями.

Їдалень у школах немає, батьки дають діткам із собою здоровий перекус відповідно до їхніх смаків і стану здоров’я, приміром, у когось дієта чи алергія на певні продукти. Так само при школах відсутня медична служба. Якщо, не дай Боже, дитині стало погано, відразу викликають “швидку”. До слова, там діє медичне страхування, воно буває різних рівнів, але всі його мають. Наприклад, мовленнєві вади – це медична проблема, тож послуги логопеда також покриває страхування.

– Яка роль батьків у навчальному процесі?

– Перш за все, існує величезна відповідальність батьків за відвідування школи. У Нідерландах дитина не може пропустити уроки, якщо, приміром, батьки вирішили поїхати кудись на відпочинок. Для цього є канікули. Звісно, якщо дитина хворіє, то вона залишається вдома, а свою відсутність потім підтверджує документом від лікаря. Спеціальна служба контролює, щоб усі учні ходили до школи. Варто лише один день не з’явитися на навчання, ця служба відразу зреагує.

Батьківські збори залишились в минулому. Розмова тет-а-тет і знову ж таки конфіденційність – сучасні методи спілкування з батьками. Більшість комунікацій проходить в електронному форматі – через листи на особисту пошту та електронні щоденники.

Кожна перша середа місяця є батьківською. Обов’язково мама або тато (чи обоє) приходять до школи з дитиною, разом щось виготовляють, займаються творчістю. Цей день зазвичай полегшений, уроки – скорочені.

Ще мені здалося, що в Нідерландах більш тісний зв’язок батьків і дітей. Дорослі надають можливість дитині робити власний вибір змалку, а вона вчиться відповідати за свої рішення.

До речі, на Міжнародній конференції один із доповідачів обговорював проблему надопіки, гіпервтручання сучасних батьків, назвавши її навіть терміном “вертолітне батьківство”. Тобто батьки ніби кружляють над своїми дітьми, не даючи їм зробити зайвого кроку, тримаючи все під контролем. І така тенденція прослідковується в багатьох країнах світу. У результаті діти повільніше розвиваються, ростуть непристованими до життя в соціумі. А треба давати можливість нашим дітям помилятися, вчитися на своїх помилках, самим вирішувати деякі проблеми.

– А наскільки розвинена в Нідерландах інклюзивна освіта?

– Там дуже низький рівень інклюзії. Нідерландці пояснюють це тим, що їхні школи розміщено в будівлях, які є архітектурними пам’ятками і які не можна реконструювати. Тобто вони не обладнані пандусами та іншими засобами, потрібними для дітей з порушеннями опорно-рухового апарату.

Отже, ті діти, які встигають засвоїти програму і не мають проблем з пересуванням, навчаються в звичайній школі. Якщо виникають складнощі у навчанні, то вважається нормальним залишити дитину на наступний рік. Батьки абсолютно адекватно до цього ставляться і сприймають як шанс іще раз закріпити пройдений матеріал.

Якщо ж і такі заходи не допомагають, то дитину обстежують фахівці й дають рекомендацію на навчання у спеціальній школі, що теж не є приводом для паніки. У спеціальних закладах учителі та соціальні педагоги приділяють таким діткам максимум уваги та “прокачують” їхні здібності.

На жаль, відвідати спецшколу в мене не було можливості, хоча й дуже хотілося дізнатися, як на практиці там проходять заняття.

Однак я познайомилася з однією жіночкою, уродженкою України, яка працює у спеціальній школі для дітей з поведінковими порушеннями. Ми обмінялися контактами, тож будемо спілкуватися.

– Ви побували в українських школах. Що це за заклади?

– Українська школа “Веселка” в місті Гаага, заснована фондом “Україна культураліз”, є центром комунікації та підтримки для родин з України, які проживають у Нідерландах. Для нашої діаспори така школа є волонтерським проєктом, там працюють учителі-волонтери з українським корінням.

Батьки сплачують символічні 15 євро за три години навчання, ці кошти спрямовують на оренду приміщення та купівлю українських підручників. Сюди з’їжджаються не тільки з різних куточків Гааги, а й з інших міст, тому що батьки розуміють важливість культурного, духовного і патріотичного розвитку своїх дітей.

Незважаючи на те, що українці вже максимально інтегрувалися в життя іншої країни, вони дбають, аби їхні діти вивчали культуру, традиції, звичаї, обряди своєї Батьківщини, знали українську мову.

– На вашу думку, що варто запозичити чи, можливо, взяти до уваги нам, українцям.

– Найголовніше, в Нідерланадах є розуміння того, що навчання повинно бути відповідно до здібностей і можливостей дитини. Скільки вона може “взяти” знань – стільке й візьме, і не треба вимагати більшого. Усі геніями не стануть і не всім варто мати вищу освіту.

Ще хотілося, аби наші батьки не були такими зверхніми й упевненими в своїй правоті, не так категорично відстоювали свої переконання. Це в Нідерландах неприпустимо. Слово вчителя чи іншого спеціаліста – закон. На те вони й фахівці кожен у своїй галузі.

– Якщо буде можливість відвідати ще якусь країну, ви нею скористаєтеся?

– Звичайно! Нам, педагогам, дуже важливо мати змогу дізнаватися щось нове, розвиватися, підвищувати свої професійні якості, рухатися вперед. Адже неможливо вчити дітей, не навчаючись самому. Українцям є чим поділитися, але є й чому повчитися. Я дуже задоволена, що мені випала нагода здійснити це на міжнародному рівні.

– Дякую за розмову.
Публiкацiя:  Леся Бабкіна
Автор:
Розмову вела
Наталія КІСТРІНА.
Коментарі: