Мы в соцсетях

До 75-ї річниці Великої Перемоги. Дійшов до Берліна

Поделиться в Фейсбуке Рассказать Вконтакте Написать в Твиттер
  • 13-05-2020, 09:22
Минає 75-та річниця перемоги в Другій світовій війні. А що ми маємо в результаті? Син-пенсіонер із сім’єю не має можливості спокійно приїхати з Донецька на могилу свого батька, який захищав рідний край і пролив кров у боротьбі з фашизмом.

Батьки бажали дітям миру, але життя “дарує” свої сюрпризи.

Прикро, дуже прикро...



...Сім’я Миколи Овсяннікова проживала в Курській області, де у 1921 році він і народився. Але голодні роки змусили його родину шукати кращої долі, тож вони вирушили на Донбас. Там були шахти і робота. Микола підростав, ходив у школу, закінчив вісім класів. У травні 1941-го з міста Донецьк його призвали до лав Червоної Армії.

Службу розпочав курсантом 5-ї Повітряно-десантної бригади. А в листопаді 1941 року потрапив у перший важкий бій, хоча й не можна сказати, що були легкі. Усі вони виховували мужність і стійкість. Тож до травня 1942-го Микола воював на Кримському фронті.

Потім частину перекинули на Сталінградський фронт, де довелося скуштувати всього: криваві бої в оточенні, недостатньо амуніції, боєприпасів, продуктів харчування... Життя впроголодь, і так майже рік. За цей період Микола отримав два поранення. Солдат загартувався в боях, вижив і вистояв.

Наприкінці 1943 року полк брав участь у Нікопольській, а потім і Мелітопольській операціях. Згодом було форсування Дніпра, почався прорив Східного валу, який гітлерівці вважали недоступним. У складі полку Микола форсував Південний Буг, Дністер і сам не вірив, що вдалося вижити в такому пеклі. Розпочалася боротьба за визволення Молдови – Яссо-Кишинівська операція.

Ось що писав про нього командир 823-го артилерійського полку полковник Слєпцов у представленні до нагороди:

“У бою 20 серпня 1944 року в районі роз’їзду Корнешти Бендерського району в Молдові, під час прориву досить укріпленої оборони противника, від прямого влучення ворожого снаряду в склад з боєприпасами, який охороняв сержант М.П. Овсянніков, загорілися ящики.

Ризикуючи власним життям, сержант мужньо кинувся на боротьбу з вогнем і загасив пожежу, чим дав змогу артилерійським батареям виконати бойове завдання”.


Відповідно до наказу від 14 вересня 1944 року № 8/н по 9-му стрілецькому корпусу, за мужність і відвагу М.П. Овсяннікова нагородили орденом Червоної Зірки.

Після звільнення Молдови полк отримав наказ повернути на Польщу. Солдат брав участь у звільненні Варшави, за що отримав медаль “За взяття Варшави”.

Далі бойовий шлях сержанта пролягав територією Німеччини.

“У боях з 3 по 6 лютого 1945 року за втримання плацдарму на лівому березі річки Одер у районі села Ордвиг у Німеччині командир гармати сержант М.П. Овсянніков при відбитті контратак противника під сильним артилерійським і мінометним вогнем прямим наведенням розстрілював контратакуючу піхоту й танки.

За цей період був змушений чотири рази міняти свою вогневу позицію і залишався неприступним для противника. Своїм вогнем із гармати знищив понад сорок гітлерівців, два кулемети, бронетранспортер противника. Всі атаки було відбито. Цим він допоміг нашій піхоті втримувати плацдарм і міцно на ньому закріпитися. Достойний нагороди – ордена Вітчизняної війни ІІ ступеня...”.

Так писав про нього командир полку. Цю нагороду він отримав згідно з наказом від 17 березня 1945 року № 41-н по 9-му стрілецькому корпусу.

У своїх спогадах командир 301-ї стрілецької дивізії генерал-майор В.С. Антонов зазначав:

“З тяжкими боями наша дивізія долала жорстокий опір ворога, пробиваючись до столиці гітлерівської Німеччини. У квітні 1945 року передові батальйони вели бій в передмісті Берліна. Туди для подавлення опору противника було спрямовано гарматні дивізіони 823-го артилерійського полку. Головне завдання танкістам і артилеристам сформулювали так – прямим наведенням знищувати вогневі точки противника на західному березі річки Шпреє”.


Ось як командир 823-го артполку підполковник Г.Г. Похлебаєв описує дії нашого земляка в цих складних обставинах:

“У боях за розширення плацдарму на західному березі річки Одер у районі населеного пункту Гольцов 15-18 квітня 1945 року старший сержант Овсянніков, який перебував постійно біля своєї гармати в бойових порядках піхоти, підтримуючи її, прицільним вогнем знищив 75-міліметрову гармату, три кулемети...

У бою 17 квітня, викотивши гармату на пряме наведення, знищував контратакуючого противника і змусив його відступити. У цьому бою знищив два кулемети. При форсуванні ріки Шпреє 24 квітня 1945 року М.П. Овсянніков під сильним мінометним та артилерійським вогнем переправився з гарматою через річку і, маючи боєзапаси, відразу відкрив вогонь по фашистах і знищив 11 гітлерівців, у тому числі чотири “фаустники”.

Завдяки його умінням і впевненим діям піхота швидко й без перешкод зайняла два квартали на західному березі річки Шпреє.

26 квітня 1945 року в бою за перехрестя вулиць викотив гармату на вулицю, швидко відкрив вогонь по ворогах, які стріляли з кулеметів із кутових домів. Прямим попаданням снаряда було знищено до 15 автоматників противника. Завдяки сміливим діям старшого сержанта М.П. Овсяннікова наша піхота швидко заволоділа всім кварталом. Гідний нагороди – ордена Леніна”.


Але військове керівництво вирішило, що якомусь старшому сержанту це – занадто висока нагорода. У наказі від 4 червня 1945 року № 165/н по військах 58-ї ударної армії вказано:

“За відмінне виконання бойових завдань командування на фронті в боротьбі з німецькими загарбниками та виявлені при цьому доблесть і мужність нагородити орденом Червоного Прапора командира гармати, старшого сержанта М.П. Овсяннікова”.


Останній бій солдата був у Берліні 5 травня 1945 року. Пізніше його нагородили медалями “За взяття Берліна”, “За перемогу над Німеччиною”.

У квітні 1946 року М.П. Овсяннікова демобілізували. Все своє життя чоловік працював і жив у Просяній.

Миколу Пилиповича я пам’ятаю красивим і мужнім, але видно було, що сивина у нього з’явилася дуже рано. Про суворі роки війни згадувати не любив, душевна рана і два тяжкі бойові поранення часто давали про себе знати.



Просянчанка В.П. Мормуль, яка працювала з ним у відділі робітничого постачання Просянського каолінкомбінату, згадує:

“М.П. Овсянніков трудився експедитором і забезпечував селище різними продуктовими й промисловими товарами. Був спокійним, трудолюбивим і відповідальним працівником. У його бригаді вантажників панувала сувора дисципліна: швидко приструнював недбайливих і не тримав п’яниць.

Усе життя пропрацював на одному місці. Товари в основному возили автомобільним транспортом з оптових баз Дніпропетровська. На далекі рейси (Москва, Київ, Харків) відправляли відповідального працівника – Миколу Пилиповича. Незважаючи на погоду, дощ чи сніг, літо чи зима, завдання виконував як на фронті. У колективі його поважали, був хорошим наставником для молоді”.


За сумлінну працю М.П. Овсяннікова нагородили медаллю “За доблесну працю”. У трудовій книзі мав записи про подяки, нагородження грамотами, грошовими преміями, цінними подарунками.

У сім’ї Миколи Пилиповича панували мир і злагода. З дружиною виховали сина Володимира.

Незважаючи на пенсійний вік та свою інвалідність, завжди був жаданим гостем у школярів на уроках мужності, ділився спогадами, розповідав про патріотизм і мужність однополчан. Однак фронтові рани давали про себе знати, і в 2004 році М.П. Овсяннікова не стало.

Мужність та героїзм солдат у Другій Світовій війні назавжди залишиться в пам’яті українського народу.
Публiкацiя:  Леся Бабкіна
Автор:
Олександр ЧАЙКОВСЬКИЙ,
голова ради ветеранів
селища Просяна.
Коментарі: