Мы в соцсетях
Ми пам’ятаємо, яким страшним лихом для українців була Друга світова війна. Пам’ятаємо, що той, хто захищає свою землю, завжди перемагає. І ця пам’ять робить нас сильнішими. Вона – запорука того, що в майбутньому подібна трагедія не повториться. Тому пошуки інформації про наших земляків – учасників Другої світової війни – не припиняється й до цього часу. Відомості, опубліковані в цій статті, відшукала наша пошукова група в архівних матеріалах та музеях України.


Хочеться розповісти про людей, які жили на одній вулиці в селі Великомихайлівка, а коли розпочалася Друга світова війна, стали на захист рідної землі, пройшли героїчний бойовий шлях, уславили своє ім’я бойовими подвигами, отримали нагороди – ордени та медалі. Зараз цю вулицю названо іменем Героя Радянського Союзу Олександра Павловича Штепенка – одного з героїв цієї історії.

Отже, Олександр Павлович Штепенко народився в селі Великомихайлівка в сім’ї ремісника. У 1926 році пішов добровольцем до лав Червоної Армії. У 1929 році склав екстерном екзамен на звання молодшого радіотехніка. Отримавши диплом штурмана в 1939 році, в умовах зими він успішно здійснив перший трансарктичний повітряний переліт через увесь радянський сектор Арктики, за що був нагороджений орденом Трудового Червоного Прапора. Другою урядовою нагородою досвідченого штурмана повітряного корабля удостоїли за політ у тяжких льодових умовах Північним морським шляхом.

У липні 1941 року вночі Олександр Павлович та його товариші по службі вели армаду повітряних бойових машин авіації далекої дії на фашистську столицю Берлін. За час війни здійснив більше ста нічних вильотів. У 1942 році бойовий літак, на якому О.П. Штепенко був штурманом, здійснив два спеціальні експедиційні перельоти на захід, до союзників. Перший – із Москви через лінію фронту над окупованою фашистами територією в Північну Шотландію. Другий переліт здійснив у червні зі спеціальною урядовою місією з Москви через лінію фронту у Вашингтон до президента США Ф. Рузвельта. Після закінчення переговорів наш літак благополучно повернувся до Москви тим же маршрутом, перетнув Атлантичний океан, ворожу територію і вдень перелетів через лінію фронту. За цей винятково складний і небезпечний переліт О.П. Штепенку було присвоєно звання Героя Радянського Союзу із врученням ордена Леніна і медалі “Золота зірка”.

Від корабельного радиста до головного штурмана Полярної авіації, від рядового до полковника Радянської Армії, від сільського комсомольця до видатного авіаційного спеціаліста – такий славний шлях О.П. Штепенка, який налітав два мільйони кілометрів, нагороджений трьома орденами Леніна, трьома орденами Червоного Прапора, орденами Олександра Невського і Трудового Червоного Прапора.

У післявоєнні роки Олександр Павлович зайнявся літературною діяльністю, написав книги “Особливе завдання”, “На дальньому бомбардуванні”, “Нічні мисливці” та “Записки штурмана”. О.П. Штепенко – почесний громадянин Покровського району.

Петра Петровича Северина призвали до лав Червоної Армії в 1940 році. У перший рік війни він воював на Південному фронті, де потрапив у німецький полон. Із табору для полонених Петро Петрович утік і переховувався на окупованій німцями території. З 1943-го по 1944 роки був командиром кулеметного відділення, воював на ІІІ Українському фронті старшим мотористом. Отримав направлення на навчання до Ленінградського військово-технічного училища, де отримав звання лейтенанта. Петро Петрович нагороджений багатьма нагородами.

На “вулиці Героїв” жила й родина Терещенків, в якій виховували трьох синів і трьох доньок. У найстаршого з синів – Михайла Йосиповича Терещенка – кар’єра військового розпочалася у 1938 році. Після 10-го класу він вступив до Першого Київського артилерійського училища. З дитинства мріяв про військову форму, про військові паради і марші. Однак ніколи не думав, що буде використовувати не просто на практиці, але й під час бойових дій отримані знання.

Юний офіцер закінчив училище напередодні війни – 10 травня. І відразу його направили для подальшої служби у 363-й артилерійський полк командиром батареї. А вже через місяць розпочалася війна, яка перекреслила юність, мрії на довгі чотири роки.

Перший бій Михайло Йосипович зі своєю батареєю прийняв 22 червня 1941 року о 4-й годині ранку на річці Прут. Командиром батареї М.Й. Терещенко пройшов свій бойовий шлях до Сталінграда. У найзапеклішій битві під Сталінградом отримав складне поранення. Лікування було важким і тривалим, шість місяців солдат страждав від отриманих ран, на передову так і не повернувся.

Після лікування був направлений військовим комісаром в Амурську область. Після демобілізації у 1946 році повернувся на рідну Україну в село Великомихайлівка. Має нагороди – орден Вітчизняної війни І ступеня, орден Червоної зірки, орден Богдана Хмельницького, орден “За мужність”.

Другого сина – Івана Йосиповича Терещенка – на військову службу призвали з міста Гуляйполе Запорізької області. Він пройшов Фінську, Польську і Другу світову війну. Був нагороджений медаллю “За відвагу”. Так описано його бойовий подвиг у нагородному листі за підписом командира частини: “12 липня 1942 року перша батарея продовжувала наступ під нескінченним вогнем ворога.

Проїзд до батареї був неможливим. Батарея потребувала боєприпасів. Старшина І.Й. Терещенко виїхав за снарядами. Його машина, обстріляна мінометним вогнем ворога, загорілася. Ризикуючи життям, старшина Терещенко загасив пожежу і вчасно доправив боєприпаси. Завдяки цьому танкову атаку ворога було відбито. Іван Йосипович особисто знищив два ворожих танки. Старшина Терещенко – душа батареї. Його люблять та поважають за мужність, безстрашність, турботу про воїнів”.

Третього сина Миколу Йосиповича Терещенка було призвано до лав Червоної Армії, він загинув під час визволення від німецьких загарбників Запорізької області.

Євдоким Іванович Бурлай брав участь в обороні Севастополя в 1941-1942 роках, потрапив у ворожий полон, був звільнений. Пізніше брав участь у звільненні України та Польщі. Нагороджений орденами Вітчизняної війни ІІ ступеня та Червоної Зірки, медалями.

Сергій Сергійович Волчков за участь у бойових діях отримав орден Вітчизняної війни ІІ ступеня.

Бойові подвиги й заслуги сержанта Микити Афанасійовича Омельченка в нагородному листі описані так: “Командир відділення 661-го стрілецького полку виявив героїзм та відвагу, знищивши зі свого автомата тринадцять німецьких солдатів. У 1944 році сержант Омельченко, отримавши поранення, не пішов із поля бою, а продовжував командувати відділенням. За виявлені героїзм і відвагу, боротьбу з німецькими загарбниками удостоєний нагороди – ордена Слави ІІ ступеня”.

Василь Петрович Баранник із перших днів війни – на фронті. У 1944 році нагороджений медаллю “За відвагу”. У нагородному листі вказується, що автоматник 302-го стрілецького полку при звільненні Миколаївської області діяв винятково сміливо та відважно, ведучи вогонь зі свого автомата, знищив десять ворожих солдатів і офіцерів.

Семен Лук’янович Багатир у свої 28 років пішов на фронт у перший призов. Був учасником бойових дій під містом-героєм Севастополем, де потрапив у полон – трудився у Румунії на господарських роботах. Після закінчення Другої світової брав участь у радянсько-японській війні. Додому повернувся в голодному 1946 році.

Десять молодих юнаків із одного села, навіть однієї вулиці виявили героїзм і мужність у боях, отримавши за свої подвиги ордени та медалі. Вічна їм слава! З гордістю пам’ятаємо! І це далеко не повний перелік імен героїв, які стали на захист нашої Вітчизни в роки Другої світової війни й увіковічили свої імена. Вчителі й учні нашої школи продовжують пошукову роботу.

До слова, матеріали, які вдалося знайти, ми вручимо родинам героїв напередодні 9 Травня.
Публiкацiя:  Леся Бабкіна
Автор:
Валентина БАРАЛЕЙ,
заступник директора з виховної роботи
Великомихайлівської ЗОШ І-ІІІ ступенів.
Коментарі: