Мы в соцсетях
Один мудрець сказав, що нація існує доти, доки прийдешні покоління пам’ятають минуле й свято шанують свою історію. У ці травневі дні в усіх куточках світу згадують тих, хто боровся з фашизмом, хто працював у тилу, хто віддав своє життя за перемогу у Другій світовій війні.


У боях із загарбниками полягли й 286 просянців. Тому хочеться навести приклади мужності і стійкості наших односельців, як вони воювали, що про них говорили їхні командири в нагородних листах.

Ось що написав командир про моряка Сергія Омеляновича Сологуба: “З перших днів Великої Вітчизняної війни він брав участь у всіх бойових операціях на кораблі “Мінськ”, закладав міни у Фінській затоці, обороняв Таллін і Ленінград. Коли в серпні 1941 року корабель підірвався на міні, головний пост залило водою. У напівзатопленому приміщенні Сергій Омелянович Сологуб зумів відключити все обладнання і врятував корабель від вибуху.

Під час ворожого нальоту авіації у вересні 41-го він замінив убитого кулеметника і вів прицільний вогонь по супротивнику до того часу, поки не отримав поранення. Після загибелі лідера “Мінськ” перевели на есмінець “Славний”, брав участь у всіх бойових операціях, стійкий і сміливий моряк, хороший спеціаліст”. За виявлений героїзм, мужність і відвагу Сологуба нагороджено срібною медаллю Ушакова, яку було затверджено в 1944 році як аналог медалі “За відвагу”.

Ще один наш земляк Микола Іванович Ванжа, який усе життя пропрацював на комбінаті, зокрема й начальником механічного цеху, під час війни був лейтенантом. Командир зенітно-артилерійського полку полковник Шевельов у представленні до нагородження орденом “Червоної Зірки” писав: “Ванжа – один із кращих командирів взводу, вміло організовує особовий склад на виконання бойових наказів і розпоряджень. Так, 23 січня 1945 року під час нальоту ворожої авіації в районі Бах-Вейла взвод першим відкрив прицільний вогонь по літаках. У результаті було порушено бойові порядки ворога і збито два літаки. Всього на бойовому рахунку – сім збитих літаків”. Крім того, за наполегливу працю на комбінаті М.І. Ванжа отримав медаль “За трудову доблесть”.

Працюючи з архівними матеріалами 23-го танкового корпусу генерала Є.Г. Пушкіна, який звільняв нашу область і Просяну в тому числі, ось що виявилося. Генералові поставили завдання в ніч на 6 вересня 43-го року розвинути наступ у напрямку Костянтинівка – Красноармійськ – Чаплине, щоб розгромити й подолати опір противника і не дозволити йому відійти в Північну Таврію.

На ранок 6 вересня корпус пройшов з боями більше 70 км, розгромивши значні резерви гітлерівців, і продовжив наступ, відкриваючи шлях силам 3-ї гвардійської армії. Події розвивалися стрімко. Із 7 на 8 вересня звільнили Красноармійськ – важливий опорний вузол ворога в глибокому тилу. Наступ продовжувався 9 вересня 1943 року.

23-й танковий корпус потужним ударом заволодів важливим залізничним вузлом Чаплине. При звільненні Просяної та Чаплиного сміливо діяли 39-та танкова бригада С.І. Беспалова і 3-тя танкова бригада І.А. Дев’ятки, за що їх прозвали “Чаплинські”. Було захоплено велику кількість бойової техніки, боєприпасів, амуніції і спорядження, 3 тис. тонн зерна з елеваторів повернули Батьківщині.

У цій 39-й танковій “Чаплинській” ордена Богдана Хмельницького бригаді служив житель нашого селища, єфрейтор Микола Мефодійович Лисаков. Він був навідником гарматної батареї, двічі нагороджений медаллю “За відвагу”.

Командир моторизованого батальйону автоматників, гв. капітан Сало в березні 1945 року в представленні до нагороди писав: “Розрахунок гармати, наводчиком якого був М.М. Лисаков, вийшов на відкриту позицію і точним прицільним вогнем своєї гармати змушував німецькі танки, що докладали зусилля контратакувати наші бойові порядки, відходити в укриття. Своїм вогнем розрахунок гармати подавив чотири вогневі точки, знищив одну автомашину”.

У 1112-й Окремій телеграфно-будівельній роті служив молодший сержант Павло Юхимович Корнієнко. У 1945 році в боях за р. Одер отримав нагороду – орден “Червоної Зірки”. Капітан Борисов так характеризував свого солдата: “Молодший сержант П.Ю. Корнієнко – вимогливий до себе і своїх підлеглих, демонструє найкращі якості командира відділення.

У боях за прорив німецької оборони на р. Одер переправляв телеграфний провід через Одер. На середині річки човен, який пробило осколком снаряда, затонув. Незважаючи на небезпеку, т. Корнієнко уплав доставив провід на берег. Завдяки мужності й відвазі т. Корнієнка було своєчасно налагоджено з’язок із командним пунктом.

Під час форсування каналу Гогенцоллернів, береги якого були сильно заміновані, П.Ю. Корнієнко під сильним артилерійським вогнем противника розмінував 30 протипіхотних і 16 протитанкових мін. Використовуючи підручні засоби, переправив на протилежний берег обоз і людей”.

...Сьогодні в Просяній залишилося троє учасників бойових дій, які пройшли пекло Другої світової війни, – Андрій Дмитрович Балюра, Валентин Андрійович Рудика, Дмитро Олексійович Степанов.

Тож ми, нащадки, з глибокою шаною схиляємо голови перед пам’яттю тих, хто ціною власного життя відстояв незалежність нашої держави, і щиро дякуємо ветеранам за їхній безсмертний подвиг.
Публiкацiя:  Леся Бабкіна
Автор:
Олександр ЧАЙКОВСЬКИЙ,
голова ради ветеранів
селища Просяна.
Коментарі: