Мы в соцсетях
переконливо стверджує жителька села Андріївка, багатодітна мама Олена Василівна Василейко.

Олена прокинулася, як завжди, раненько. Поки ще всі додивлялися сни, швидко замісила тісто на пиріжки, залишила його підходити, а сама поспішила в сарай здоїти корову.


На вулиці вже світало. До неї обізвалася улюблениця сім’ї вівчарка Джессі.
– Що, змерзла? Вночі прохолодно було? – звернулася хазяйка до собаки. Та у відповідь весело повиляла хвостом.


З відерцем свіжоздоєного молока Олена повернулася до хати. З миски, прикритої рушником, уже виглядало тісто. Жінка зліпила пиріжки, начинивши їх яблучним джемом, і відправила в духовку. Незабаром повітря наповнилося ванільним запахом домашньої випічки.


Прокинувся й чоловік Віктор Григорович, пішов поратися по госпо-дарству, годувати свиней, кіз, птицю. Глянувши на годинник, Олена побачила, що вже час будити дітей.
– Маринко, Анечко, Настуню, Богданчику, прокидайтеся! Пора збиратися до школи! – голосно погукала Олена.

Незабаром на кухні з’явилися сонні діти, розцілували маму.
– Доброго ранку, матусю! Чим це так смачно пахне? Пиріжечками? Люба наша, в тебе золоті руки! Спасибі, що балуєш нас щоранку печеними смаколиками, – в один голос промовили діти. А для Олени більшого й не треба, ніж слова вдячності від найрідніших.


Дітвора поснідала й поспішила до школи. Жінка миттю поприбирала посуд зі столу, перемила його, насипала корму рибкам та папузі, нагодувала морську свинку, котів. Усе любить робити сама і, як будь-яка мама, балує дітей, не обтяжує їх хатніми клопотами. Нехай краще навчаються, відпочивають чи в телефонах бавляться. Дитинство повинно бути щасливим.


Зробивши всі домашні справи, Олена осідлала двоколісного товариша й помчала на роботу. Вона трудиться соціальним працівником Покровського територіального центру з обслуговування населення, опікується вісьмома старенькими – жителями Андріївки та Остапівського.


Дорогою заскочила до найстаршої доньки Ірини, яка теж живе в Андріївці, навідала любимих онучків Настю, Валерчика і Вітю. Подзвонила й до доньки Юлії, яка з сім’єю живе в Куйбишевому (нині – Більмак), розпитала про онуків Олексійка та Женю.

Дізнавшись, що в обох дочок усе добре, з легким серцем приступила до праці. Сьогодні за графіком жінка відвідує свого підопічного дідуся, буде готувати йому обід. Старенький попросив борщу.
Руки, звичні до приготування їжі, все робили автоматично, наче самі собою. Тож поки куховарила, ще й встигла у кімнатах позамітати та підлогу вимити.


– Оленко, яка ж ти метка та моторна! А який у тебе смачнезний борщ! Як ти все встигаєш? Ото молодець! – захоплено сказав дідусь.
– Та що ви мене захвалюєте? Аж незручно. З дитинства звикла до роботи. Там, звідки я родом, всі привчені до праці, – відповіла Олена.
– Так ти не тутешня? – поцікавився.
– Ні, народилася у Вінницькій області, селі Мар’янівка. Коли мені виповнилося дев’ять, уся наша велика родина, в якій зростало п’ятеро дітей, переїхала в ці краї. Мама Галина Павлівна трудилася дояркою, тато Василь Миколайович – трактористом у колгоспі. Я пішла працювати на ферму ще у 16 років, відразу після закінчення школи. А потім вийшла заміж, з’явилися діти одне за одним. Коли там відпочинеш? – пригадала минуле жінка і спохватилася. – Ой, що ж це я теревені розводжу?! Мені ж треба спішити далі.


І, попрощавшись, помчала в справах. Бо для інших підопічних треба продукти закупити, медикаменти, заплатити за комунальні послуги, привезти питної води... Тільки встигай! Звичайно, працювати зі старенькими й немічними – не мед, та Олена говорить, що вони в неї – найкращі, добрі й хороші. А ще вона дуже щаслива, що має хоч якусь роботу, адже в селі з працевлаштуванням існують неабиякі проблеми.


...Отак щодня: сім’я, господарство, приготування їжі, робота, город, та не один... Від домашніх клопотів не буває вихідних. Однак оточуючі – і працівниці Андріївського старостинського округу, і родичі, і знайомі, – ніколи не бачили її засмученою, злою. Олена завжди весела, доброзичлива, усміхнена, спокійна, все встигає й радіє кожному прожитому дню, ніколи не скаржиться. А яка тільки добросовісна і трудолюбива! Іноді дивуєшся, скільки в цій маленькій жінці енергії та сили.


Сама ж Олена за будь-яких обставин звикла повторювати: “Всі мої мрії збуваються!”. У неї – хороший чоловік, велика дружна сім’я, п’ятеро онуків, є робота. Все як вона і бажала. А нині жінка плекає ще одну мрію: щоб після школи молодші діти поїхали жити в місто, там навчалися та залишилися жити й працювати. Тож нехай і цього разу її мрія про кращу долю для своїх діток обов’язково здійсниться!
Публiкацiя:  Наталія Кістріна
Автор:
Наталія КІСТРІНА.
Коментарі: