Мы в соцсетях
говорить про колегу, завідуючу мехтоком Тетяну Григорівну Раковець бригадир тракторної бригади ТОВ “Відродження” Микола Іванович Скубченко.


Три подружки – Галя, Валя і Тетянка – вийшли з потяга на станції Просяна. Вони щойно закінчили Чигиринський сільськогосподарський технікум бухгалтерського обліку і тепер їхали за направленнями на місце роботи. Тетяна закінчила технікум з відзнакою, тож мала право вибору місця роботи, та романтика покликала її разом з подругами у далекий незвіданий край.


Вона з Валею обрали для себе село Январське, їм сказали, що село дуже перспективне, там розвинена інфраструктура, збудовано новий сільський клуб, амбулаторію, магазин, будується житло для молодих спеціалістів. Галя ж мала їхати працювати в село Андріївка. Тому в Просяній їхні шляхи розійшлися. Валя й Таня сіли в автобус, який курсував у Январське, а Галя поїхала в райцентр.

Їдучи степовими дорогами, Тетяна дещо засмутилася. Природа видалася їй занадто бідною у порівнянні з її рідною Черкащиною, мальовничим селом Соколівочка, в якому народилася і виросла. “Відпрацюю скільки треба і обов’язково повернуся додому”, – думала дівчина, дивлячись у вікно автобуса. Приблизно те ж саме відчувала і її подруга.


Та, коли приїхали на місце призначення, настрій у дівчат поліпшився. Село й справді було гарним. Заасфальтовані вулиці, гарні будиночки, багато дерев, все налаштовувало на позитив.
Голова колгоспу І.І. Лобода зустрів молодих спеціалістів привітно. Сказав:
– Нам потрібні молоді кваліфіковані кадри. Житлом ми вас забезпечимо, продукти будете брати в колгоспній коморі, а то бач які худенькі. Словом, працюйте, що не ясно, запитуйте у досвідчених спеціалістів, не соромтеся.


Валя пішла працювати обліковцем у тракторну бригаду, а Таня – диспетчером в автопарк. Дівчата швидко освоїлися на новому місці, все їм тут подобалося. У селі жило багато молоді, вечорами всі поспішали до сільського клубу. Коли випадала вільна хвилинка, телефонували Галі в Андріївку. Галина збиралася повертатися додому, та парторг колгоспу “Прогрес” Олексій Іванович Давиденко, де трудилися подруги, запропонував їй місце секретаря. Дівчина погодилася, на цій посаді працює й до цього часу, щоправда, тепер у ТОВ “Дібрівське”.


Якось Тетяна зізналася подрузі:
– Валю, у нас працює шофером Віктор Раковець. Так-от, він запросив мене на побачення. Як думаєш, йти чи не йти?
– Це такий високий, русявий? Звісно, йди. Він такий симпатичний, – порадила Валя. І запитала:
– А він тобі подобається?
– Здається, подобається, – зашарілася Таня.


Дівчата приїхали у Январське 29 липня, а в квітні наступного року Віктор з Танею вже й весілля відгуляли. Ці події відбувалися у 1987 та 1988 роках. Тепер, коли подруги іноді зустрічаються і згадують молоді роки, то жартують:
– Пам’ятаєте, дівчата, як ми збиралися відпрацювати належний час і повернутися у рідні місця? То що, може повернемося?
– Куди вже повертатися. Покровщина давно стала нам рідною. Кожна з нас пустила тут коріння, тут наші діти й онуки, – говорять щиро.

Після весілля Віктор з молодою дружиною жили з його батьками, а через рік колгосп виділив подружжю будинок. Трудилися в рідному колгоспі, виховували двох дітей.
У 2001 році Тетяна Григорівна перейшла працювати на нове місце – завідуючою складом на мехтік. А з 2007 року вона – завідуюча мехтоком. Чоловік Віктор Якович трудиться зараз на тракторі “Джон Дір” у ТОВ “Відродження”.


Повиростали діти, розлетілися з батьківської домівки. Донька Наталя – медик, живе з сім’єю в Межовій. Хорошого чоловіка має. З чоловіком Василем виховують двох діток. Їхньому сину Владиславу вже 10 років, а молодшому синочку Даніілу виповнилося два.


Син Сергій – інженер-конструктор на Запорізькому заводі “Мотор-Січ”.Три місяці тому у Сергія з дружиною Анею народився первісток, якого назвали Дімою. Зустрічатися з дітьми та онуками випадає не часто: робота, домашні клопоти. Та Тетяна Григорівна в курсі всіх подій у житті дітей, онуків, вони телефонують батькам щовечора, розповідають про свої справи, цікавляться справами тата й мами. Рідні люди навіть на відстані залишаються близькими.


...Ранок зустрів Тетяну Григорівну рясним дощиком. “Це добре, – думала жінка. – На врожай”.
– Вітю, заводь машину, сьогодні поїдемо на роботу автомобілем, не хочеться мокнути під дощем, – гукнула до чоловіка.
Поки Віктор виганяв автомобіль з гаража, встигла помити посуд, який зібрався після сніданку, в пакет поклала пиріжків – пригостити колег – і вийшла на ганок. Починався новий робочий тиждень...
Публiкацiя:  Наталія Кістріна
Автор:
Наталія ДІДОВИЧ.
Коментарі: