Мы в соцсетях
Так вважає лікар-анестезіолог КЗ “Покровська ЦРЛ” ДОР Сергій Миколайович Каліберда


Цього лікаря добре знають у нашому районі, знають як досвідченого висококваліфікованого спеціаліста. У професії Сергій Миколайович уже майже двадцять років. При зустрічі запитала у нього:

– Чому обрали саме медицину, адже, знаю, що батьки ваші не лікарі, і чому саме анестезіологію?

Він відповів так:

– Дійсно, тато Микола Якович у мене за спеціальністю інженер, усе життя протрудився бригадиром тракторної бригади в колгоспі “Победа”. Мама Лариса Григорівна за фахом – бухгалтер. Працювала бухгалтером у банку, а перед пенсією змінила професію, прийшла працювати кухаркою у відділення, яким керував тато. Але мама завжди хотіла, щоб ми зі старшою сестрою Танею були лікарями. Ми росли хворобливими дітьми, часто доводилося звертатися по допомогу до лікарів. Мама говорила: “Ось виростите, вивчитеся на лікарів, будете своїх дітей самі лікувати”.

Коли я закінчив школу, то не дуже розумів, ким хочу стати. У вісімнадцять років важко визначитися у житті, та, пам’ятаючи мамині слова, вирішив спробувати себе в медицині. Перша спроба виявилася невдалою, я не вступив до медичного вузу. Пішов працювати в колгосп трактористом, потім – водієм. До Дніпропетровського медичного інституту вступив аж через чотири роки. За цей час бажання стати лікарем зміцніло. Сестра також вивчилася на лікаря, працює і живе в Дніпрі.

А стати анестезіологом мене благословив головний лікар В.М. Коломоєць. Коли я після медінституту прийшов працювати у Покровську лікарню, він сказав: “Вакансії терапевта у нас немає, а от анестезіолог потрібен. Скажу тобі відверто – анестезіологія – найкраща спеціальність у медицині. Тож їдь на піврічні курси і освоюй цю професію”. Я й поїхав. І жодного разу про це не пошкодував. Тепер іноді думаю – чи зміг би я працювати терапевтом? Мабуть, ні, а анестезіологія – то моє.

Сергій Миколайович з любов’ю розповідав про свою роботу, хоча ми всі розуміємо наскільки вона важка та відповідальна. Адже кожного разу на кін ставиться людське здоров’я та життя. У лікаря не буває спочинку ні вдень, ні вночі, ні в будні, ні у вихідні. Коли людина потребує термінової допомоги – він поспішає на поміч.

Не могла втриматися від незручного, не зовсім тактовного запитання:

– Скажіть, будь ласка, за роки роботи вам не раз доводилося бачити смерть. Іноді пацієнти помирають на операційному столі. Чи звикли ви до цього?

– До такого не можна звикнути. Звісно, вночі я не прокидаюся від кошмарів, але я пам’ятаю смерті всіх наших пацієнтів. За роки роботи анестезіологом у мене зміцніло переконання, що все вирішується на небесах. Доля людини – це воля Божа. Буває, що привезуть пацієнта, і ти розумієш, що він довго не проживе, що всі показання проти нього. А він виживає, видужує. Просто диву даєшся. А, буває, навпаки. Здається, у людини зовсім нестрашний діагноз, їй ще жити й жити, і тут настає непередбачувана смерть. То як тут не повірити у волю Божу?

– Мабуть, нелегко жити з таким вантажем, щодня бачачи страждання, біль. Як відволікаєтесь, чи їздите кудись відпочивати?
– Нелегко, але я не скаржуся, бо сам обрав такий життєвий шлях. Якось по-особливому відпочивати не вдається. У мене, як і в усіх сільських жителів, є побутові турботи. Щоліта з дружиною Інною та одинадцятирічним сином Марком їздимо відпочивати на море. А за кордоном ще не був, можливо, коли вийду на пенсію, тоді буде більше часу та можливостей для подорожей, – відповів, посміхаючись.

– Кожен із нас більшу частину часу проводить не вдома, а на роботі. Тож атмосфера в колективі дуже важлива. Вона впливає на самопочуття, на настрій та, врешті-решт, і на саму роботу. Як вам працюється у колективі?

– Прекрасно. У нас дуже згуртований колектив. Працівники відділення анестезіології з палатами інтенсивної терапії – це одна велика дружна сім’я. Завідуючий відділенням Олексій Миколайович Таращук був для мене хорошим наставником, коли я прийшов працювати. Поряд зі мною трудиться прекрасний лікар Тетяна Анатоліївна Комериста. Хороші фахівці й наші медсестри-анестезистки Раїса Василівна Кінаш, Валентина Федорівна Шаповалова, Наталія Григорівна Рябко, Наталія Володимирівна Рябко.

Не менш досвідчені та сумлінні й медсестри Оксана Миколаївна Солодка, Маргарита Володимирівна Малигіна, Юлія Іванівна Ткачик, Наталія Севастьянівна Чередник. За чистотою слідкують молодші медсестри Олена Іванівна Голіздра, Вікторія Євгеніївна Лимар, Оксана Василівна Шульга, Юлія Миколаївна Халабуда, – почула від Сергія Миколайовича.

Прощаючись, лікар побажав мені здоров’я, а я йому – оптимізму й витримки. На цій позитивній ноті і завершилася наша зустріч.
Публiкацiя:  Леся Бабкіна
Автор:
Наталія ДІДОВИЧ.
Коментарі: