Мы в соцсетях
В районі житлових багатоповерхівок по вул. Спортивна у Просяній цього літа з’явилася нова крамниця під назвою “Вікторія”, господарями якої є молоде подружжя Мікуляків. І з перших днів магазин набув у тамтешніх жителів популярності.


В усякому разі, під час мого несподіваного візиту не виявилося жодної хвилини, якою можна було б скористатися без взаємодії з покупцями. Не нескінченні черги, але люди заходили й заходили, щоб придбати продукти для своїх родин, а деякі при мені й по кілька разів устигали забігати. Але розмова “між роботою” вийшла навіть цікавішою, як кажуть, живішою, жвавішою, веселішою, аніж була би тет-а-тет.

Цих молодих людей знаю давно. І навіть на Просянському базарі багато разів користувалася послугами їхньої продовольчої ятки. А те, що вони придбали приміщення колишнього магазину № 15, не знаю, як для кого, а для мене чомусь стало несподіванкою.

Річ у тому, що в подружжя нещодавно з’явилася друга дитинка. І всі ми звикли до того, що після пологів мама неодмінно має наньчитися з немовлям. Але ж ні! І час не той, і Віка – не з тих людей, які спокійно сидять удома. Не вміє вона так.

А ще й про власну справу мріяла з дитинства.

Новий магазин у Просяній

Вікторія і Сергій МІКУЛЯКИ.

– Знаєте, моя сім’я раніше жила у скруті. Мені завжди хотілося наїстися вдосталь цукерок, хотілося, щоб їх було багато, щоб, не оглядаючись ні на кого, можна було взяти будь-яку, найсмачнішу і не думати про те, що комусь не вистачить, – напівжартома розповідала господиня.

– Так ми з купки цукерок і починали торгувати на базарі, – досипав жартів з-за іншого прилавка її чоловік. – Ті цукерки, ніби квіти, прикрашали полички й столи нашого контейнера, що його допомогли придбати Вікині батьки. Привозили з оптових складів і продавали все, що мало попит, особливо напівфабрикати. А згодом зрозуміли, що нам цього мало, що хочеться простору й різноманіття.

Дарма ж нічого не дається. І Мікуляки кожну копієчку стараються заробити самостійно. Треба працювати, працювати, працювати, говорять, інакше нічого не вийде і манна з неба точно не впаде. Тому працюють наполегливо, щиро вірячи у свій успіх.

– Ой, у мене ж і мама продавчиня, – зауважувала Вікторія. – Вона торгувала, то й придивилася отой вільний контейнер поруч зі своїм. Правда, батьки тоді ще не знали, хто в ньому господарюватиме. А вийшло так, що... я. Спочатку зі школи бігала допомагати мамі.

Бувало, що й учителі з базару ганяли (це всі знають!), бо уроки пропускала. Але ж треба було якось і за щось жити! А згодом мама “відділилася” – для неї придбали більш затишний куточок для торгівлі. А дивлячись на її роботу в тому магазинчику, ми й для себе почали підшуковувати приміщення: і щоби перспектива якась була, і щоб умови для роботи були нормальні.

Та ще ж із Маломихайлівки на базар й добиратися складнувато, особливо в негоду. Були випадки, що й на лижах чоловік вирушав у дорогу. А цей мікрорайон таки ближче, ніж базар. Хоча й там, у контейнері, наша людина продовжує працювати…

Складно Сергієві й Вікторії – видно неозброєним оком. Адже й облаштування магазину, й народження дитини збіглися у часі. Але вони не показують цього. І не говорять про це. Просто з вдячністю користуються допомогою батьків та іншої рідні, особливо, коли це стосується маленької донечки.


Вже є постійні покупці.

– Ми й стараємося ж лише заради майбутнього своїх дітей, – упевнено розповідали про сьогодення і про плани господарі. – Наша “Вікторія” – поки що лише у стані розвитку. Багато чого належить придбати, встановити, оформити.

Є певні задуми як доцільніше використати площу торговельного залу, як перетворити магазин на зразковий. На все треба кошти, час і сили. І все буде, але поступово. Ми відкрилися, і це – головне! Та й перші місяці роботи показали: людям потрібен наш магазин.

Радію за таких земляків! Хай їм гараздиться, і хай пані Вікторія завжди супроводжує їх у житті!
Публiкацiя:  Леся Бабкіна
Автор:
Людмила ФЕДОРЕНКО.
Коментарі: