Мы в соцсетях
Вітер

Віє вітер селом, полем. Не в своїх пенатах
На ніч ляже відпочити – в покинутих хатах.
Крізь щілини з протягами зайде він в оселі,
Там раніше жили люди ситі і веселі.

Та розвіяв вітер сім’ї, погнав із обійстя –
Немов птахи перелітні покидають гнізда,
Розлітаються по світу у інші країни.
А у нас панують вільно вітер та руїни.

Їдуть кращі з України, бо несила жити,
Бо в чужині несолодкій можна заробити.
Як нам вітер зупинити, як не вимирати?
Бо втрачати – дуже легко. А як повертати?

Тож давайте поміркуєм, зберемося разом:
Уже березень в дорозі – пора вибирати.


Любов

Поезії Надії ДМИТРЕНКО


Любов – це територія і духу, і душі.
Але в полон її ідуть і тіло, й голова.
Вона захоплює цілком, складається в вірші,
Вона – довершеність, вона завжди права.

Це вже не ти – симфонія небес!
Всі струночки настроєні на щастя.
Її вже не сховаєш – який сенс?
Як в весни повінь – буде розливаться.

Залиті сяйвом всі стають сади,
Всі солов’ї, і квіти, і дороги...
І ти стоїш, як Бог, що любить назавжди.
Любов з’являється – зникають всі тривоги.

Бо це вона розгонить морок чорноти,
Бо в сяйві ніде темряві сховатись:
Вона прийшла – все стало біло-золотим.
І тьма зі світлом хай попробує змагатись!

Виходь назустріч Богові-Любові,
Розкрилюй руки і з молитвою лети,
Ставай за Правду в вічному двобої –
І ти багато що побачиш з висоти.
Публiкацiя:  Леся Бабкіна
Автор:
Надія ДМИТРЕНКО,
с. Олександрівка.
Коментарі: