Мы в соцсетях
А літа все летять

А літа все летять...
Сивина осідає на скронях,
на життєвій дорозі
Залишається слід.
Відлітають птахи
і сумна листопадова осінь
над стрімкою водою
в далечінь безупинно летить.

А літа все летять...
Десь за обрієм губляться друзі,
і адреси згадались
стареньких покинутих вдів.
Пожовтілі листи
й похоронки в життєвому крузі
ще і досі – як спогад
про їхніх полеглих синів.

А літа все летять...
Хуртовина сліди замітає,
у морознім серпанку
з’єдналися кригою два береги.
І зникає за обрієм,
віддаляючись, мама,
і щомиті ростуть
неоплачені нами борги.

А літа все летять...
Підростають нові покоління.
Розстелю їм в дорогу
дорогий український рушник.
В нім – серця наших мам,
і слова, в молитвах шепотіння.
В нім – народу душа,
що вітає й згуртовує нас.

А літа все летять...
А літа все летять...


Стежки до рідної оселі

З шляхів далеких, де б ми не були,
Ведуть стежки до рідної оселі,
Де мальви і півонії цвіли,
Де ми ступали в сонячні купелі.

Де образ в рушникові на виду –
У чорнім і червонім вишиванні,
Де солов’ї в вишневому саду
Будили нас у вранішнім світанні.

Де хатній дух здіймає біль в душі,
А на очах – невимушені сльози.
Залиштесь тут, нікуди не спішіть –
Хай сльози йдуть, як теплі літні грози!

Дитинство пригадайте, як колись,
І стежку ту, що вкрилась споришами,
Щоденний невгамовний дзвін криниць,
І підтюпці на зустрічі від мами.

Посидьте із батьками у дворі,
Помовчіть – хай відійде біль таки.
Спішіть додому, сонце ж угорі!
Спішіть, допоки там чекають вас батьки.

Віктор ПОЛЬСЬКИЙ,
смт Покровське.
Публiкацiя:  Леся Бабкіна
Автор:
Коментарі: