Мы в соцсетях
У ТОВ “Добродар” (генеральний директор Ю.І. Жмак) керівництво й працівники товариства рішуче налаштовані на результативну роботу, яка приносила би користь і людям, і громаді, і самій землі.


Зараз, як правило, швидше з’являються нові фермерські господарства, аніж великі сільськогосподарські структури. Тому для багатьох наших земляків дивно навіть чути про існування ще одного товариства на території Маломихайлівки. Але воно є й воно активно розвивається! До того ж, є надія, що молодий “Добродар”, якому всього три роки, буде таким же міцним, як і прославлена “Україна”.

...Цьогорічна зима не балує нас ні снігом, ні холодом. Тому радію одному з небагатьох ранків, який за допомогою легкого заморозку наполегливо перетворює густий, майже молочний туман у білий колючий іній. Заплигую на велосипед і мчу на зустріч, призначену на машинно-тракторній базі “Добродару”, розташованій на території бригадного двору колишньої бригади № 3 колгоспу, а потім і ТОВ “Україна”. Кілька кілометрів дороги – й уже сама маю вигляд деревця в інеї. Виковирюю той іній з волосся, струшую, піднімаю очі – і “настрій змерзлості” хутко зникає, бо помічаю, з якою цікавістю спостерігають за моїми діями кілька пар очей.

– О, доброго ранку! Сьогодні нарешті ви й нас будете фотографувати? – запитують молоді хлопці, посміхаючись. – А всіх разом чи кожного окремо? Бо ми вже збираємося розходитися виконувати денні завдання.



Євгеній Лущан.


– Давайте спробуємо якось окремо, але швиденько, – сміюсь у відповідь, – бо цей туман скоро всі пейзажні картинки закриє. Вас у ньому тоді й не побачиш.

Робимо невеличку фотосесію і... хто куди: одні – “Бєларусь” ремонтувати, інші на “Маніту” – комусь допомагати, решта – когось зустрічати або “дворове” господарство перевіряти... А ми з виконавчим директором С.С. Степановим – на щиру розмову.



Віталій Сергієнко та Іван Волосюк.


– Сергію Савелійовичу, – запитую, – чи є якісь зміни за останні півтора-два роки? Людей у колективі, площ для обробітку, настрою для творення додалося?
– Звісно ж, додалося. Якщо два роки тому ми орендували 350 гектарів, то на сьогодні вже маємо близько 960 гектарів орних земель, з яких 360 – по Маломихайлівській громаді. Збільшили площі за рахунок оренди па-їв у селах Таранове, Крутеньке, Хуторо-Чаплине Васильківського району. Та й кількість працівників зросла до 25 чоловік – цього року додалося потроху механізаторів, різноробочих і навіть керівного персоналу.

– Як пройшов для товариства минулий сільськогосподарський рік?
– Та нормально. Правда, про урожайність не дуже хочеться говорити, адже засуха таки внесла свої коректи-ви у наші старання. Але певний прибуток отримали, плату за оренду паїв виплатили в повному обсязі, причому ми кожному орендодавцю зарані пропонували варіативність тієї плати. Словом, усе що планували і все, що обіцяли, – виконали. Це не може не радувати.

– Під урожай майбутнього сезону що заклали?
– Посіяли озиму пшеницю на 42% (близько 400 га) земель. Усі інші площі повністю оброблені, доглянуті й готові до весняної сівби. Запланували посіяти на частині полів соняшник і кукурудзу, частину, звісно, залишити під пар. Одночасно досліджуємо властивості грунтів, особливості вирощування на них інших культур і думки людей. Хочеться різноманітності, доцільності й корисності.

У ході розмови Сергій Степанов “екскурсує” мене територією бази. Помічаю величезну новеньку лійку, причеплену до трактора. Запитую, що то й навіщо?
– То не просто лійка, – сміється вже виконавчий директор. – То спеціальне обладнання для розкидання добрив на полі. Ми закупили два таких комплекти. Ви ж бачите, яка погода. Не зрозуміло, що буде далі: чи випаде сніг, чи дощі добре напоять землю, чи нічого не дочекаємося. А про врожай треба дбати. Тому закуповуємо добрива й очікуємо підходящого моменту, аби по мерзлоталому грунті вийти в поле й підгодувати озиму хоча б аміачною селітрою. А он, поруч із цим агрегатом, бачите, стоїть інший такий трактор, готовий до роботи в зимових умовах. Та тільки кінець січня, а розгортати на вулицях досі нічого...

Далі у дворищі оглядаємо все, що є: заготовлені будматеріали, кілька боксів, де зберігається сільгоспінвентар, кілька прибудов для всіляких потреб, чималий навіс, під яким стоїть кілька одиниць техніки.

– Тут щось таки буде більше? – цікавлюся, бо для чогось же підготовлено і бетонні блоки, і цеглу.
– Так, – відповідає С.С. Степанов, – це ми почали будувати велике (довжиною 65 метрів) складське приміщення, де в майбутньому плануємо зберігати зерно, а поки що воно служить за укриття для машин. Бо ж за минулий рік уже трохи збільшили машинно-тракторний парк товариства, і цього року також хочемо придбати сівалки та деякі інші агрегати. А ось, – показує, – ми встановили сучасну автоматизовану вагову.

– А олію ви нашу куштували? – раптом змінює тему виконавчий директор.
– Так ви ще й олію виробляєте? – намагаюсь показати здивування, хоча сама вже дещо чула про це.
– Ну, як кажуть, не хлібом же єдиним... Он там, біля боксів є ще одні “чарівні” двері, за якими й працює наша олійниця. Ми спочатку задумували її як один із варіантів задоволення потреб наших працівників. Таки сиродавлена олія корисніша за смажену. А згодом з’явилася нагода вимінювати її на зерно або продавати. Отож наші земляки, за бажання, також користуються послугами цієї олійниці, “головним” олійником якої у нас – Анатолій Кочура (він же – й хороший механізатор, котрий за свій трактор стоїть горою, мов за дитину).

Розглядаючи базу, кидаю погляд і на молоді деревця, що ростуть на прилеглій території.

– А, так то – лише частка зробленого й задуманого, – перехоплює моє запитання Сергій Степанов. – Незважаючи на примхи погоди, майбутні плодові деревця піднімаються. Фруктовий сад досаджуємо потроху. Та й горіховий, де вже ростуть 100 саджанців, хочемо збільшити хоча б удвічі, а то й до 500 дерев. Але це не для бізнесу – поки що хочемо озеленити, прикрасити місцевість. А для задоволення потреб працівників товариства задумали ще й підсобне господарство завести. Хочете, покажу?
Звісно, хочу! Отож їдемо на “Калону” (один із найдавніших кутків Маломихайлівки), де “Добродар” викупив будинок у одного з місцевих господарів. Після ремонту приміщень керівництво товариства планує завести тут підсобне господарство, на присадибній ділянці працівники вже заклали перші шкілки виноградника, згодом тут з’явиться ще один фруктовий сад. І зовсім поруч – уже діюча пасіка.

– Облагороджуємо й територію, де розмістили пасіку, на якій мешкають поки що 50 бджолосімей. Розвиваємо її й поступово збільшимо до 100-150 сімей. Сподіваємося, що й для власного меду знайдемо цікаві ринки збуту, бо на наших теренах, на жаль, така праця майже не цінується.

...За розмовами й не помітила, як кілька годин розчинилися в холодному морозному тумані. А ми ж говорили ще багато про що: про безліч задумок і проєктів; про працелюбний, переважно молодіжний колектив, у якому важко когось виділити як кращого; про співпрацю з місцевою владою і допомогу громаді; про підрівнювання доріг, чищення лісосмуг (зараз за домовленістю між сільськими радами, прочищають насадження від Перехрестя в напрямку Маломихайлівки) і підтримку самотніх, літніх людей-пайовиків дровами; про бажання робити село красивішим, відновлюючи чи оновлюючи його...

– Якщо є у нас відповідні можливості або потужності, – запевняє мій співрозмовник від свого імені й від імені Юрія Івановича Жмака, який саме був у від’їзді, – ми обов’язково допоможемо. І прагнемо такої допомоги надавати ще більше, бо це – наша мала батьківщина, тут – наші корені. Всі разом ми маємо дбати про місце, де живемо й де будуть жити наші діти. До речі, гарні господарники і мудрі керівники О.А. та А.Д. Пучки доволі високо підняли планку в підтримці та розвитку соціальної сфери на селі. Тому власними справами ми намагаємося відповідати цьому рівню, дотягуватися до нього.

А я все те слухала, по-думки дивувалася і в душі раділа. Адже не кожен із нас шукає труднощі – ми швидше їх обминаємо чи уникаємо. А цей молодий чоловік (маю на увазі С.С. Степанова), віддавши після навчання у виші дванадцять років юриспруденції, повернувся у рідне село, щоб... продовжити батькову хліборобську справу.



На головному фото: виконавчий директор Сергій Степанов (зліва) і тракторист Анатолій Кочура.
Публiкацiя:  Наталія Кістріна
Автор:
Людмила ФЕДОРЕНКО.
Коментарі: