Мы в соцсетях
Погодьтеся, що від атмосфери в колективі залежить не лише настрій членів цього колективу, а й працездатність і, навіть, самопочуття. Коли у колективі немає розуміння, точаться сварки, тоді навіть на роботу йти не хочеться, а коли панує дружня, тепла атмосфера, то працюється легко, тоді біжиш щоранку на роботу, мов на крилах.


У Покровському відділенні зв’язку панує саме така атмосфера – доброзичливості і тепла. Очолює відділення досвідчений керівник, мудра, щира жінка Любов Іванівна Сіромаха. Її бойовий заступник - Лариса Василівна Лизенко. Операторами трудяться Людмила Іванівна Карниш, Валентина Миколаївна Кремінь та Ірина Василівна Круглова. Ось такий невеличкий згуртований колектив.

У поштовому залі завжди людно. Хтось відправляє бандероль, інший – передплачує періодику, комусь прийшло повідомлення про грошовий переказ. Тож тут часто створюються черги, та вони швидко проходять, бо оператори обслуговують клієнтів оперативно.
– Ми знаємо практично усіх жителів Покровського, а вони знають нас. Бо кожен мешканець Покровського та інших населених пунктів району хоча б раз, та обсуговувався у нашому відділенні. Більшість же заходить до нас часто, багато покровчан здійснюють у відділенні платежі за комунальні послуги, – говорила Л.І. Карниш.

– У відділення приємно заходити, ти впевнений, що тобі тут не будуть грубіянити (як це іноді буває в інших місцях), що завжди привітно посміхнуться і обслужать без затримок, – почула від відвідувачки О.В. Сілінок. З нею погодилися й ті, хто стояв у черзі.
Кожна з операторів працює у сфері поштового зв’яку не один рік. Так Людмила Іванівна Карниш прийшла сюди ще у 1980 році відразу після закінчення Дніпропетровського училища зв’язку.
Валентина Миколаївна Кремінь прийшла трудитися у відділення зв’язку відразу після школи, навчаючись заочно у Харківському технікумі електрозв’язку.

Ірина Василівна Круглова після школи вчилася у СПТУ № 75 на електромонтера. 25 років працювала у телекомі телеграфісткою, а з 2010 року трудиться оператором поштового зв’язку.

Ще одна жінка працює зараз у відділенні зв’язку оператором, хоча вже й на пенсії. Це Тетяна Яківна Колісник. Вона протрудилася у відділенні 39 років, а зараз підміняє колишніх колег під час їхніх відпусток.

– Не сидиться мені вдома, адже більшу частину життя віддала службі зв’язку. Все для мене тут рідне, близьке, та й за своїми дівчатками скучаю (так Тетяна Яківна називає своїх колишніх колег), – розповідала жінка.

Відділення працює лише з одним вихідним і без перерви на обід, тобто, як кажуть, все для зручності клієнтів. Кожен робочий день операторів завантажений ущент, до того ж робочий день у них починається о 8-й годині ранку і закінчується о 18-й годині. А вдома у жінок безліч клопотів, городи, підсобне господарство, приготування їжі тощо. Та всі троє все встигають, вдома вони такі ж меткі, як і на роботі.

– Одне не встигаємо – відпочивати, – говорила, посміхаючись, Ірина Василівна. – у нас з чоловіком Костянтином Васильовичем чималий город, тож є де “фітнесом” займатися.

Кожна жінка охоче розповідала про свою сім’ю, бо то – найдорожче для них. Син Людмили Іванівни Ігор живе з дружиною та двома дітками в Покровському. Їхній донці Ксенії вже 9 років, а сину Максиму скоро виповниться чотири рочки.

Донька Валентини Миколаївни Вікторія з чоловіком живуть разом із нею. Їхньому синочку Андрійкові – три роки.
Син Ірини Василівни з сім’єю живе в Донецьку. Через події на сході вони рідко навідують батьків. Та бабуся часто телефонує своїм рідним, дізнається як справи у її дорогих онучок – десятирічної Лілі та чотирирічної Лізи.

Тетяна Яківна також багата на дітей і онуків. З чоловіком Олександром Миколайовичем виховали двох дітей – доньку Аліну та сина Валентина. Мають двох чудових онучок – гордість батьків, бабусі й дідуся. Аня навчається у 10-му класі, вона відмінниця, її улюбленими предметами є фізика і математика. Друга внучка Вероніка вчиться у 6-му класі, мріє стати журналістом. Уже зараз друкується у дитячому періодичному виданні “Долоньки”.

Коли б запитати у цих жінок чи задоволені вони своїм життям, то вони б відповіли – так. Бо є у них улюблена робота, хороші сім’ї, словом, усе, що потрібно жінці для щастя.
Публiкацiя:  Леся Бабкіна
Автор:
Наталія ДІДОВИЧ.
Коментарі: