Мы в соцсетях
Років 8-10 тому в суспільстві, зокрема на теренах Дніпропетровської області активно обговорювали головну проблему транспортної галузі – всеохоплюючу корупцію, з якою боротися ніхто навіть не думав, натомість ішла банальна боротьба за найприбутковіші маршрути. Саме тоді з обличчя Покровщини зникло місцеве (колись успішне!) АТП-довгожитель, програвши тендерні торги “Автопроменю”.
Та чи змінилося з тих пір щось на краще? Чи скрізь так “дбають” про клієнтів-пасажирів, як у нашому “окраїнному” районі Дніпропетровської області? Хотілося б почути обгрунтовану відповідь на всі запитання безпосередньо від керівника автотранспортного підприємства ВАТ “Автопромінь” Д.В. Кубрака.


Пам’ятаю, тоді ходило чимало чуток про ледь не райські умови пасажироперевезення автотранспортом більш сучасних зразків, аніж ті, ще радянські, що досі бігали від Покровського автотранспортного підприємства по району і в обласний центр. І люди мали надію, навіть вірили.
Однак за ці роки ситуація тільки погіршилася. Адже кількість рейсів скоротилася. Обіцянки-цяцянки так ними й залишилися. Взяти хоча б маршрут “Покровське - Просяна”. Ще після отієї пертурбації на вуха людей активно навішували лапшу про введення нових, додаткових рейсів, особливо у вечірній час та у вихідні. І де вони? Як на мене, то це просто сором, що між двома найбільшими населеними пунктами району в суботу та неділю немає транспортного сполучення взагалі.

Я особисто користуюся громадським транспортом з 1988 року, тож знаю про поїздки на роботу і з роботи не з чуток, а з власного досвіду. Пару разів разом із співгромадянами добивалася повернення вечірнього рейсу. Та ми, пасажири, залишалися ж і винними, бо нас... було мало. Але чому – ми, якщо підприємство, перш ніж вивести автобус на маршрут, повинне б провести якусь інформаційно-агітаційну роботу і “наїздити” цей маршрут, а не кивати на автомобілістів, котрі “забирають” пасажирів? Та не забирають! І не відбирають у когось шмат хліба! Свого часу вони просто заповнили нішу, яку утворили самі ж офіційні перевізники, відмовившись від більшості рейсів і маршрутів.

А люди? Люди йдуть до того, кому можна більше довіряти, сьогодні це – до таксиста, до родича, до сусіда, та до будь-кого, хто стовідсотково, як кажуть, “і відвезе, і привезе”, причому з певним комфортом і без зайвого витрачання часу та нервів.

А про який комфорт можна говорити, якщо “Автопромінь”, видно, знову трясе лихоманка? Справа в тому, наскільки це мені відомо, що пару місяців тому знову проводився тендер серед перевізників. Відкрите акціонерне товариство, яке очолює Д.В. Кубрак, виграло його, відтіснивши чимало конкурентів. Радіти би цьому факту, бо підприємство за останні роки, як не крути, встигло показати пасажирам певну (тільки певну!) свою надійність. У всякому разі наші люди до нього потроху звикли, тим паче на маршрутах працюють наші ж земляки-покровчани – добрі, розуміючі, надійні водії, яких ми поважаємо і навіть любимо.

Однак не радіється, навпаки – хочеться лаятися. Адже в “Автопроменя” маршрутів і рейсів побільшало, а машин в автопарку – ні. Кажуть, є на території підприємства обламки, що їх пропонують багатьом водіям: “Хочеш працювати – бери, ремонтуй і їздь”. Хочеться вірити, що це неправда, але ж із району забрали автобуси на інші маршрути! А ті, що з’являються на наших дорогах, м’яко кажучи, бажають бути кращими: той перекошений, той торохтить, як трактор, той ледве повзе...

А наповнюваність – теж ціла епопея. Після отих останніх виграних торгів між Покровським та Просяною курсує переважно маршрутка “з носиком”. Їжджу на роботу щодня, але за два місяці в “автобус” змогла зайти аж... чотири рази! І то поки доїдеш, працювати вже не хочеться: бо поза букви “зю”, “ге” або “долара” у стані “спресованої сельодки” відбирає всі сили. А в інші дні як – коли автобус мчить мимо, а водій тільки розводить руками? Розчаровуєшся і махаєш в надії всім попутним машинам. Та чи підберуть, якщо тільки по Маломихайлівці поза автобусом залишається коли 5, коли 10, а коли й 20 чоловік (ще на один рейс)?

Та коли ми знову добивалися вечірнього рейсу з Покровського в Просяну, нам з “Автопроменя” відповіли щось типу “не положено: нема людей – нема автобуса”. А хто перевіряв-вивчав, є чи немає, скільки людей їздить на роботу в райцентр, а потім добирається хто чим може і о котрій годині може??? Отож знову повертаюся до логіки: якщо буде вчасно розрекламований надійний рейс, то люди не шукатимуть іншого транспорту, не позичатимуть очі у Сірка, а спокійно допрацьовуватимуть робочий день і впевнено йтимуть саме на нього.

Та де там! Зараз робиться, здається, все для того, щоб закріпити в свідомості людей почуття відрази до громадського транспорту. Ось купив дядько квиток до міста, приходить на автостанцію, а автобуса немає, кажуть, чекайте – з’єднали два рейси в один, а у дядька – квиток ще й на поїзд, на який він тепер не встигає (до речі, подібна ситуація була кілька разів і в моєї доньки-заочниці, яка їздить у Дніпро здавати екзамени).

Ось кілька пасажирів із чималими валізами зібралися їхати, просять водія відкрити багажне відділення, а в автобусі (міжміського сполучення!) чомусь багажника немає, тож сумками заповнено... прохід салона. А не дай Бог, екстрена ситуація – як вискакувати?! Ось люди стомилися чекати свого транспорту на платформі, справедливо обурюються, але станційні працівники нічого вдіяти не можуть, бо автобус “Гуляйполе – Дніпро” востаннє рік тому бачили, а автобус, який іде з Дніпра до Покровського, затримався в дорозі, спізнюється, тепер із запізненням вийде в напрямку Просяної, тоді з запізненням же – звідти, і знову з запізненням – знову в обласний центр...

Або з того ж Просянського напрямку люди їдуть ранковим рейсом у Покровське (може, хто на базар, у лікарню, а хто – й далі чи на роботу поспішає), та в’їхавши у селище, водій відчиняє двері на кожній зупинці, щоб забрати людей ще й на внутріміському сполученні. Тобто часто маємо по два рейси в одному. Тобто маємо реальне невиконання взятих на себе зобов’язань перевізником – переможцем тендерних змагань.

А люди-то причому, коли якийсь із власників транспорту не зовсім чесно прагне створити власну бізнес-історію? Чи Дмитро Кубрак, до речі, заслужений працівник автотранспорту України, який був начальником Дніпропетровського державного обласного автотранспортного управління, начальником управління транспорту, зв’язку та дорожнього будівництва Дніпропетровської облдержадміністрації, не розуміє того, що довіру і віру пасажирів завойовують трохи іншими методами?

Чи у нас немає вже чесних, принципових людей, які справді піклуються про розвиток галузі, збільшення пасажиропотоку й покращення обслуговування? Чи це – замкнене коло, з якого вже не вибратися, і світле майбутнє нам, жителям сільської місцевості, уже не світить? Одріжем од світу – і живіть як можете?
Публiкацiя:  Леся Бабкіна
Автор:
Людмила ФЕДОРЕНКО.
Коментарі: