Мы в соцсетях
Доброго дня, шановна редакціє. Нещодавно Україна відзначила День Конституції. Читали ми в газеті привітання нашого районного керівництва з цим святом і вітання Президента по телевізору чули. От, почули ми, зокрема, що наш Головний Закон заклав основи побудови в Україні правової держави, і що він розвиває демократію й утверджує загальнолюдські цінності. А сама Конституція спрямована на створення сильної держави. І все це забезпечує кожному громадянинові України гідне життя і свободу.

Отак. Нічого й додати. От тільки так сталося, що саме напередодні цього великого державного свята нам, медикам району, урізали зарплату, бо немає фінансування. Працюємо відтепер по пів дня, отримуючи половину своїх мінімалок. Як буде далі – ніхто не знає. Ми, наче й розуміємо, що не варто звинувачувати у цій ситуації районну владу, адже цей безлад іде від голови –президента-олігарха, його команди, депутатів-мільйонерів. Мабуть, ми маємо ввійти в ситуацію, затягти пояси і потерпіти як терпимо вже 27 років? Уже й дітей понароджували, і одружили їх, і онуків діждались. А пояси все затягуємо, все чекаємо кращого майбутнього.

Лікарня отримує від держави медичну субвенцію, яка виділяється в залежності від кількості населення. Поскільки районна лікарня, на відміну від лікарень більшості сільських районів, багатопрофільна першого рівня (як і раніше, збережено всі відділення), то виділеної субвенції не вистачає навіть на зарплату медиків (2 млн. грн.). Дофінансовувати медицину мають з районного бюджету та бюджетів ОТГ. А там теж брак коштів, бо в районі немає ні великих, ні малих заводів, ні підприємств, ні цехів, ні кооперативів, ні будь-якої іншої сфери діяльності, які б наповнювали податками місцевий бюджет.

Що робити нам – пересічним, законослухняним громадянам, які свого часу здобули дипломи медичних сестер, або й не дипломованим працівникам, котрі десятки років виконували свою роботу, застосовуючи набуті знання й вкладаючи в обрану професію душу? У декого з нас – кредити в банках, у когось – ще діти-студенти, і майже всі ми – постійні клієнти аптек.

Не кожний може бути підприємцем, і розраховувати лише на себе. Хоча у нашій державі бути підприємцем – це ще та справа. У кожній НОРМАЛЬНІЙ країні люди отримують спеціальність і працюють, приносячи їй користь і натомість отримуючи плату для достойного життя.

Як знущання стало для нас відзначення Дня Конституції на районній площі. Так і не зрозуміли: що святкуємо і чому радіємо. Від радості не знали чи на батуті стрибати, чи на лавочці відпочивати під ліхтарем, чи фотографуватися біля “Я люблю Покровське”.

Знову лунали з уст ведучих пафосні слова про гідне життя і свободу. Слова – такі відірвані від життя. Подивилися ми концерт, понюхали шашличний аромат, та й розійшлися по домівках кожен у своїх невеселих думках. Хтось думав, де викроїти чергову суму, щоб оплатити кредит, у когось укотре не вийшло запастися дровами на зиму, а хтось знову відклав лікування...

І все ж хочемо запитати не президента, не прем’єр-міністра, а місцеву владу, тим більше, що так і годиться робити – яка ж ваша роль у житті району? Споглядати як він руйнується? Констатувати факти? Стинати плечима? Читаємо районку і не знаємо вже як реагувати – плакати чи сміятися. У районі, виявляється, склалася критична ситуація з фінансуванням галузі медицини та Покровської ДЮСШ. З цього приводу було проведено нараду. Вибачте – знову “зима застала зненацька”? Керівники району тільки вчора прокинулися? Вони нічого про це не знали?

А про нашу об’єднану громаду годі й говорити! Читаємо майже в кожному номері про подорожі очільників громади, обмін досвідом, виграні гранти, перемоги у пісенно-танцювально-творчих конкурсах. Повірте, ми раді від такої активної діяльності ОТГ. Але хіба це наповнює бюджет, щоб повноцінно працювали заклади медицини, освіти? Щоб не забирати останню надію на порятунок у людей, які живуть у селах, а тепер уже і в селищі? Якщо вже держава передала такі повноваження місцевим громадам, хіба вони не мусять дбати про збереження медичних закладів і робочих місць? А чи існують такі проекти, участь і перемоги в яких дали б можливість створити в районі якийсь переробний цех, пекарню, ферму, щоб забезпечити роботою жителів громади? Буде у нас робота – ми радітимемо освітленню і лавочкам, квітникам і роледромам, і з радістю дивитимемося концерти, бо на голодний шлунок, повірте, не до пісень...

Від редакції. Цей лист передали в редакцію від медиків районної лікарні. Прізвища під листом не були вказані. Зазвичай, редакція не публікує анонімні листи. Але наша Конституція кожному гарантує право на свободу слова, тож редакція не стала порушувати статті Основного Закону і вирішила опублікувати допис.

Шкода, що покровчани не бажають відкрито висловлювати свої думки. У кожного на те – своя причина. У когось – розчарування чи інертність, хтось боїться покарання. Але, будь ми не такими пасивними, розпочинай ми відстоювати свої конституційні права, то, можливо, і життя наше було б інше. Адже права не дають, їх виборюють.
Публiкацiя:  Леся Бабкіна
Автор:
Коментарі: