Мы в соцсетях
(Майже за Кобзарем)


Нещодавно випадково в інтернет-мережі наткнулася на слова “Зникли з карти, живуть у пам’яті”. Мова йшла про населені пункти, що “пішли” під воду в роки будівництва електростанцій за СРСР. Однак зачепила не стільки та інформація, як сам вираз різонув по душі. Адже сьогодення таки відрізняється від минулого: тоді будували, тепер – руйнуємо. Хоча руйнуємо також іншими способами, в основному, байдужістю і бездіяльністю. Найвидніші й найвідоміші приклади тому: покровські кінотеатр, готель, частина будівлі відділення поштового зв’язку...



Кажуть, що кінотеатр у селищі Покровське був єдиним у Дніпропетровській області кінотеатром, що зводився в сільській місцевості за спеціальним проектом, а, отже, багато знань, умінь, праці було вкладено в це будівництво! Такі привілеї тоді мали тільки/переважно міські заклади дозвілля подібного спрямування, а в селах кінофільми демонстрували, як правило, в пристосованих приміщеннях.


От і в нашому Покровському ще з початку минулого століття був старий кінотеатр. А потім (уже аж у серпні 1987 року) завдяки турботі тодішньої районної влади та практичним діям робітників ПМК-331, малярів-штукатурів, працівників районних лікарні, інформаційно-обчислювальної станції, кіномережі, ремонтно-транспортного підприємства, інших установ і організацій, які брали участь у спорудженні й опорядженні нової будівлі, було відкрито кінотеатр “Жовтень” – із сучасним інтер’єром, гарним оздобленням, перспективою стати справжнім осередком відпочинку.


На жаль, за 30 з гаком років та перспектива і сподівання наших попередників перетворилася на... руїни. Колишня гордість сільськогосподарського району стала виразкою, болем і соромом селища. До колишнього кінотеатру сьогодні страшно підходити, а заходити – й поготів. Стан будівлі не те що плачевний, він аварійний і небезпечний, особливо для молоді, яка часто “тусується” за зовсім ненадійними латками-дверима, шукаючи місце подалі від людських очей.


Отож на фоні будівель, розташованих поруч, тут вимальовується картина зовсім “не маслом”. З південно-західного боку “приміщення” кінотеатру давно знайшов собі постійний притулок смітник, куди хазяйновиті покровчани скидають пластиковий посуд, скляні пляшки, сушняк, гілля. З одного причілка сумно зяють порожніми зіницями віконні рами й валяються “опалі” з даху шматки бетонних плит, з іншого, як і весь фасад, – лякає перехожих розваленим піддашшям, вирваними дверима та вибитими вітражами “основа” будівлі, розкраяна майже навпіл вертикальною колятиною. І тільки задня частина приміщення трохи “замаскована”: вікна й двері забиті, на даху ганку росте трава, а зовнішні стіни “красуються” яскравими барвами написів авторства місцевих графітіманів. Середину побачити теж неважко, пролізши між сяк-так прибитими шиферинами замість вікон і дверей. Там – ще більш жахливо: все подерте й обвалене, стирчить і валяється, суцільні діри й бите скло під ногами...


Щоб дізнатися, доки колишній кінотеатр показуватиме місцевим жителям і гостям Покровського таке “кіно”, а по суті – зневагу до мрій, утілених у життя працею багатьох людей, я звернулася до органів місцевої влади. Виявилося, що проблема для вирішення сьогодні заважка.


Згідно із Законом України “Про культуру” право на утворення закладів культури мають як юридичні, так і фізичні особи – з метою провадження діяльності у сфері культури самостійно або з використанням будь-яких форм посередництва у цій сфері у визначеному законодавством порядку. Таке право законодавчо гарантує можливість функціонування (саме функціонування, себто роботи!) будь-яких закладів культури, різних за формою власності та видами діяльності, в тому числі кінотеатрів. А ще держава може проводити приватизацію у сфері культури. Причому особливістю вважається як те, що “юридичним і фізичним особам гарантується додержання їхніх прав і законних інтересів під час провадження інвестиційної та інноваційної діяльності на об'єктах культурного призначення” (ст. 20), так і те, що “особи, винні у порушенні законодавства про культуру, несуть дисциплінарну, цивільну, адміністративну та кримінальну відповідальність відповідно до законодавства” (ст. 35).


Однак, це, напевно, не в нашому випадку. Адже в процесі реорганізації місцевого самоврядування районна влада продовжує передавати місцевим громадам об’єкти соцкультпобуту, розташовані на територіях рад. “Живі” об’єкти. А приміщення колишнього кінотеатру до таких давно не відноситься. Кінодемонстрації, як і інші технології, в новому тисячолітті зазнали суттєвих змін, а отже з “Жовтнем” на місцевому рівні не знали що робити. Тому кінотеатр протягом двох років виставляли на торги, а 7 березня 2007 року було складено й підписано на цей об’єкт договір купівлі-продажу між покупцем С.А. Робаком (фізичною особою) і Покровською районною радою. Для чого саме купував таке приміщення пан Робак (уродженець Криму з пропискою в Дніпрі, гендиректор ПП ПФ “Емаль”), ніхто не знає, говорять заступник голови райради І.П. Карабут і начальник відділу виконавчого апарату районної ради із забезпечення повноважень щодо управління об’єктами спільної власності територіальних громад району Г.В. Жукова, бо обмеження щодо профільного використання кінотеатру не було, хоча його конструкція тоді ще була цілісною. І був, кажуть, намір покупця зробити в ньому щось на зразок центру відпочинку для молоді.


Очевидно, що намір так наміром і залишився. А на Сергія Анатолійовича тепер ніхто не може вплинути, бо розвалля колишнього кінотеатру – це його приватна власність. І байдуже, що вона становить реальну загрозу для життя людей і псує довкілля.


До речі, Покровська селищна рада за останні роки неодноразово порушувала питання щодо обов’язку власника (згідно з Конституцією України) утримувати своє майно в належному стані. Про це свідчать десятки листів із проханнями, приписами, вимогами, направленими самому С.А. Робаку, і кілька заяв у поліцію та прокуратуру щодо встановлення місця перебування та притягнення до відподальності цього чоловіка. Як повідомили голова Покровської ОТГ С.А. Спажева і спеціаліст відділу правового забезпечення та інформаційних технологій виконкому селищної ради О.О. Чичикало, місцева влада (за підписами депутатів) зверталася по допомогу у департамент Державної архітектурно-будівельної інспекції в Дніпропетровській області. Але якщо Робак, з усього видно, уникає спілкування, а листи його не знаходять і повертаються в Покровське, то департамент ДАБІ відбувся відпискою, мовляв, не в його компетенції вплив на таких власників.


Приміщення ж приваблює до себе наркозалежних, які залишають після себе купи шприців, а також дітей та підлітків (навпроти – школа!), котрі шукають пригод. Навіть Молодіжна рада Покровської селищної ради фіксувала такі випадки як докази безгосподарності власника і порушення Правил благоустрою територій населених пунктів.


Однак, як кажуть, віз і нині там: небезпечна будівля не огороджена, ремонтні роботи, звісно, не вестимуть, а розламати і вивезти теж нікому. Єдина надія – на нового власника, який начебто збирає документи, щоб перекупити “кінотеатр”. Може ж, таки знайдеться незабаром гідному місцю в центрі гідного селища гідне застосування. Як і більшості приміщень колишнього готелю “Нива”, як і середній частині будівлі “Укртелеком-Укрпошта”, як і... Та хіба мало всього набудували наші попередники, щоб колишні красені-будівлі тепер захаювати і ламати?


Довалилася будівля до самого краю


На фото: ганок "Укрпошти" вже розвалюється.





На головному фото: кінотеатр.
Публiкацiя:  Наталія Кістріна
Автор:
Людмила ФЕДОРЕНКО.
Коментарі: