Мы в соцсетях
Ми багато говоримо про важливість збереження довкілля, адже розуміємо, що від його стану залежить наше здоров’я, а великою мірою – і життя в недалекому майбутньому на землі. Якби три десятиліття тому хтось сказав, що воду для пиття і приготування їжі будемо купувати, то ми б покрутили пальцем коло скроні. А люди похилого віку пам’ятають, що в лихі часи варили їсти з води, яку брали з Вовчої. Вовча годувала покровчан рибою, а яких тільки її різновидів у ній не водилося. Що маємо тепер? Замість річки – болото, де ні риби, ні раків. Воду навіть з водопровідної мережі не можна пити. Нинішнє покоління не знає смак джерельної води, а раніше по берегах річки стільки було джерел! А яка вода в них!


Наші діди, батьки аби захистити землі й села від суховіїв та пилових бур насаджували лісосмуги. Замість того, щоб їх берегти, розширювати зелені легені нашого краю, їх по-варварському нищать. І нікому до того немає діла. Посадки виявилися нічийними. То й хазяйнують у них спритні ділки, які, мабуть, і подумки не дякують минулому поколінню своїх предків за те, що вони тепер пожинають плоди їхньої праці, набиваючи кармани дармовими грішми.


Ми забули про водоохоронні зони – розорали береги річок, бо все мало землі. А туди, де вона гуляє, де її можна, окультуривши, змусити працювати на себе, не доходять руки. Скажімо, на місці колишнього тваринницького комплексу колгоспу “Мир” – кількагектарний пустир. І нікому до нього немає діла. А ми не знаємо, де віднайти земельні ділянки для АТОшників.


Якщо вам коли-небудь доведеться побувати на східній околиці Покровського за фермою теперішнього ТОВ “Родина-ТРЕЙД”, вашим очам відкриється неприваблива картина: на величезному пустирі в кілька гектарів – купи гною, будівельного та іншого непотребу, бур’яни. Сюди гній вивозять із ферми. В одному місці його підгорнули в кагат, в інших – поокремо звалили купами. Що називається: везли, везли та не довезли, вивернули де попало. А що – ділянка велика, місця багато!.. А в одному місці гній скоро добереться до балки, тож після зливи попливе у Вовчу на додаток до каналізаційних стоків, які час від часу теж “живлять” річку.










Про який порядок на цьому пустирі може йти мова, коли територія ферми за госпбудівлями потопає в бур’янах?


Отакі ми хазяїни на своїй землі. Живем сьогоднішнім днем, дивуємося чому наші діти й онуки такі хворобливі та пригнічені і не замислюємося над тим, а що чекає вже їхніх нащадків?
Публiкацiя:  Наталія Кістріна
Автор:
К. МИКОЛАЙЧУК.
Коментарі: